Лариса Гольник
Суддя Жовтневого районного суду Полтави Лариса Гольник у 2014 році вела справу проти полтавського мера Олександра Мамая. У рамках провадження міського голову звинувачували у тому, що він надав своїй падчерці дозволи на встановлення торгових павільйонів без відповідних процедур, використовуючи службове положення.
Під час процесу на суддю здійснювався тиск, пропонували взяти самовідвід і хабар, і навіть саму обвинувачували у вимаганні хабаря. До речі, гроші судді пропонував на той час заступник полтавського мера Дмитро Трихна, за що його пізніше судили.
В інтерв’ю кореспонденту ТСН Оксані Солодовник суддя Лариса Гольник розповіла про скандальну корупційну справу, а також розкрила методи, як недобросовісні судді можуть затягувати або й узагалі закривати справи «на замовлення».
Наразі Лариса Гольник вже понад рік відсторонена від виконання обов’язків судді.
– Розкажіть про справу проти міського голови Олександра Мамая і конфлікт з ним.
– Коли мені надійшла ця справа, це було несподівано. До мене двоє суддів відмовилися – один взяв самовідвід, друга не могла чинити судочинство, не було присяги. Тому справа потрапила до мене. Не можна сказати, що це була складна справа у правовому полі. Вона була складна за своїм суб’єктом. Звичайно, ця справа багато чого змінила в моєму житті, особливо зараз.
– А були якісь дзвінки, попередження, що не потрібно цього робити? Чи якось по-іншому цю справу вести?
– Голова суду намагався натякнути у делікатній формі. Ніхто прямо не каже, звичайно. Всі грамотні люди – вони не скажуть чогось зайвого, аби це потім не було використано проти них. Були просто такі натяки «порадьтеся, порадьтеся з вищою інстанцією, там знають про цю справу, знають, як її вести». Спочатку було так. Але ж мені потрапила справа не тільки Мамая, а й його падчерки – вона депутат Полтавської міської ради, яка є членом фракції партії «Совісті України». Поки в мене цієї справи не було, я не дуже цікавилася політичним життям міста. Коли справу слухала, в мене теж було одне завдання – виконати свою роботу як судді. А коли вже мене звинуватили, тоді, звичайно, я вже включилася в усі ці моменти. І з’ясувалося, що у нас була потужна фракція «Совісті України», яку очолював мер. Я розглянула справу падчерки Мамая швидше, аніж проти нього, оскільки вона раніше до мене надійшла, і я винесла рішення, що вона винна. І тоді вже мер, мабуть, зрозумів, що не так легко йому буде пережити цю справу. І він почав дуже сильно мені перешкоджати, не з’являвся на засідання.
– Як для вас – навіть не як для судді, а як для жінки – не страшно було судити таку впливову родину? Чи відчували небезпеку? Як люди реагували? Все-таки, ви стали відомою людиною.
– Відомою я стала не одразу. А боятись – я не боялась. Коли йдеш на таку посаду, то чого боятись. Коли я прийшла на посаду, мене запитували – складно? Я кажу – та складно, але ж чого можна очікувати, звичайно, не легко. Всі це прекрасно розуміли, бо до цього в мене було чотири роки суддівського стажу. Різні були справи, кримінальні, але я не боялась.
– Ви кажете, що справа змінила ваше життя, у якому сенсі?
– Життя, по-великому, змінив Майдан. Від цього треба відштовхуватись. З’явилась якась сміливість. Почуття більшої відповідальності. Розумієш, що країна у такому складному виборі опинилась, і йдуть масштабні військові дії. Безумовно, це не могло не вплинути. Я – активний, свідомий громадянин, для мене країна багато значить. Все пропущене через серце. В першому інтерв’ю мер сказав: «Як вона може мене судити, якщо вона стояла на Майдані». І від цього вже можна робити якійсь висновки – чому він так чинить.
– Та справа вже завершилась чи вона ще тягнеться?
– Справа закінчилась тим, що коли мене мер обвинуватив, що нібито я в нього вимагала хабара, я була змушена, звичайно, задовольнити відвід, і я цю справу віддала. Всі судді нашого суду відмовилися слухати цю справу. Її передали в інший суд області. Там теж справу розглядала жінка. Вона, схоже, теж займала певну принципову позицію. Бо вона застосовувала до нього привід, як, в принципі, й я. І він був на засіданні один раз. Але потім вона вирішила повернутись у відпустку по догляду за дитиною. Тобто, звичайно, вона якийсь тиск відчувала. Зрозуміла, що їй простіше буде вийти зі справи таким чином.
– І чим завершилося?
– Інший суддя виніс таке рішення, як мене просив посередник – колишній заступник мера Дмитро Трихна. Зараз по цій людині також слухаються провадження. Він просив закрити провадження і не казати нічого про визнання його вини. Не мотивувати – винний, не винний – просто закрити провадження. Щоб будь-якого моменту можна було показати це й аргументувати, що він не винен. Це рішення, яке взагалі суперечить суддівській практиці. Справи, які закриваються за терміном давності, в них обов’язково має бути вказано – особа винна чи ні. Якщо ні – взагалі провадження закривається за відсутністю складу.
– Які є методи затягування справи? Якими методами можуть користуватись для цього судді, учасники процесу?
– По-перше, це, звичайно, неявка, наприклад, неявка адвоката. Потім, якщо це високопосадовець, він дуже легко може отримати довідку, що він захворів. Ми же знаємо, що хворобу якусь завжди знайдуть. Можна полікуватись в одного лікаря, потім в другого-третього. Також відрядження може використовуватись як привід не з’явитись. Мамай використовував відрядження. А суддя легко може призначити розгляд іншої справи на той самий час. Ось у нас зараз розглядаються справи корупційні щодо певних посадових осіб. Суддя призначає з 30-хвилинним проміжком між справами, і потім приходить секретар і каже – суддя на іншому процесі, не може брати участь. Таке часто буває. Потім можуть робити все, аби свідки не з’явились, на них може навіть чинитись якийсь тиск. Якщо хочеться затягнути справу – засоби можна завжди легко знайти
– Чи може надійти команда «з гори», за якою справи НАБУ просто ігноруються? Чи це може бути ініціатива самих суддів?
– Ми можемо міркувати – може чи не може. Але проблема тут в іншому. Зараз дуже складно доводиться новим структурам, які пройшли певний конкурс, до яких є довіра. Водночас справа потрапляє в старий суд, де працюють ті ж самі люди, які були до цього. І справа не в тому, погані вони, чи гарні, багато з них досить сильні фахівці. Але вони можуть певним чином мати відчуття, що за ними можуть прийти. В них є певний страх нових структур. В наші часи, я вважаю, отримувати якісь кошти за такі справи, – це просто мародерство. Я не розумію, як люди йдуть на такі кроки.
– Скажіть, а як ваші знайомі судді ставляться до НАБУ – орган, який фактично й ловить на хабарах?
– Я прийшла в судову систему вже у зрілому віці з певною позицією. Зараз я опинилася в Полтаві – мені може хтось співчувати. Але питання корупційної справи, пов’язаної з мером, а потім вже з його заступником-посередником, цього питання намагаються уникати у розмові. Аби не стати на якусь сторону – мою чи інших осіб у цій справі, тому таких відвертих розмов немає. А про НАБУ є такий страх, що за кожним воно буде спостерігати, що буде провокувати на злочини. Одна суддя навіть говорила, що може хтось у тебе в кабінеті ручку забуде, а потім це розцінять як підкуп. Мені здається, судді самі себе залякують. Хоча, як на мене, це безпідставно, у мене є довіра до цього органу. У мене була потреба – я зверталась до цього органу, і вони відкриті, з ними легко співпрацювати. А взагалі у суддів є певний страх – можливо, в них десь з майном негаразд. В цілому система так побудована, що відторгає тих, хто мислить інакше.
– Чи не стали ви «білою вороною» після справи з мером?
– Саме так і є. Ставляться, як до «білої ворони». Що я якась не така, що пішла проти системи. Я це відчуваю. В суді зі мною майже ніхто не спілкується. Навіть нещодавно я намагалась із заступником голови суду вирішити конфліктну ситуацію, вона пообіцяла, що поспілкується з головою суду, але відповіді так і не було. Тобто, немає бажання знаходити вирішення складних питань, конфлікту, який виник між мною та головою суду.
– Якби ви не взяли цю справу, як ви вважаєте, чи була тут людина, яка б взялась за цю справу? Як би вона розглядалася?
– Я думаю, цілком прогнозовано, що було б прийняте те рішення, яке хотів мер. Бо той відеозапис, де я з ним спілкуюся, він каже «прийміть для себе виважене рішення», і перше, що він запропонував – візьміть самовідвід, і натяк на те, що з іншим суддею він би вирішив питання. Тобто вочевидь інший суддя пішов би на те, що прийняти те рішення, яке хотів мер міста.
– Гроші пропонувалися?
– Гроші пропонувалися через посередника. Але я фактично відмовилася. На відеозаписі є така розмова з посередником, де я кажу, що це для мене не головне.
– Не секрет, що гроші беруть і судді, і прокурори за винесення відповідного рішення і приведення справи до результату, необхідного «замовнику». Чи зможе створення Антикорупційного суду змінити цю ситуацію?
– Я переконана, що Антикорупційний суд має бути створений. Коли було спілкування з перуанським прокурором, який довів справи щодо президента і високопосадовців у своїй країні, то він як раз і наводив цей позитивний приклад, що у них існував Антикорупційний суд, який надавав можливості прокурорам і суддям довести корупційні справи до логічного завершення. Я думаю, що цей позитивний досвід має бути використаний і в Україні. В Україні багато суддів. До кожного судді не приставиш контролера, щоб той розглядав справу, а не відкладав її, знаходячи якісь шпаринки для цього. Як показує досвід, якщо громадськість цікавиться, то щось відбувається. А в інших випадках справи потрапляють до певних суддів, і уже стоїть питання, що якийсь дивний розподіл відбувається в судах. Спостерігаються такі випадки, що у голови суду опиняються справи, пов’язані, наприклад, з керівниками комунальних підприємств.
– А ви готові працювати у цьому Антикорупційному суді?
– Я думаю, що готова. Я готую себе до цього.
– Які у суддів є методи затягування справ?
– По-перше, це відкладення справ. Суддя може і у самовідрядження поїхати, і може «захворіти». Безумовно, він також людина. І наче це законні підстави. І самовідводи – коли справа гуляє судом і знову затягується.
– Чому не працює автоматизована система розподілення справ між суддями? Які методи є потрапляння певної справи до певного судді?
– Голова суду нібито немає стосунку до авторозподілу справ. Цим займається апарат, секретар. Але до мене доходять чутки, що в нашому суді всі справи спочатку потрапляють до голови суду, а вже після того йдуть у канцелярію, реєструються. Потім вирішується, які справи повинні бути передані якомусь певному працівникові суду, а там уже використовують певні маніпуляції з авторозподілом.
– А щодо затягування справ?
– Затягування - це дуже серйозно, бо у корупційних справах діє дуже важливий чинник часу. Взяли на хабарі й зафіксували. Якісь слідчі дії тут не потрібно місяцями тягнути. І якщо в НАБУ й САП намагаються швидко розслідувати такі справи, то в обласних прокуратурах це тягнеться місяцями. У мене ця справа розслідувалася майже рік. Вигадують різне, щоб затягнути розслідування. Проходить час і свідки вже кажуть: «Та я вже й не пам’ятаю, як там було». Чинний КПК дозволяє слідству затягувати розслідування, а суддям – розгляд справи. Ось це й призводить до ситуації, як у тому прислів’ї: «Або падишах помре, або віслюк здохне».
– У вас після цієї справи був конфлікт із головою суду? В чому він полягав і чи не було бажання взагалі піти з цього суду? І як ви почуваєтеся, коли колеги з вами майже не розмовляють?
– Вони очікували, що я не отримаю рекомендацію після проходження Вищої кваліфікаційної комісії. І коли я вже розуміла, що справа щодо посередника вже піде до суду і намагалася змусити прокуратуру довести справу до завершення, тоді й стався відкритий конфлікт з головою суду, коли він почав казати: «А щось ти часто ходиш у прокуратуру. А щось ти часто ходиш до слідчого». І намагався контролювати цю мою діяльність, хоча ж я вже справу не слухала, то які до мене претензії. Це перейшло в конфлікт, коли він мене у грубій формі образив, у тому числі нецензурно в присутності апарату суду. Після цього я як людина, яка себе поважає, спілкуватися з ним просто не могла. Я зажадала від нього провести збори суддів, пояснила цю ситуацію, пояснивши, що чекаю вибачень від голови суду і прошу виконати певні мої вимоги, пов’язані з тим, щоб надати мені певні документи для ознайомлення тощо. Але він цинічно посміхався і відмовився. Він сказав, мовляв я взагалі усе вигадала і нафантазувала. Я ще дала йому час подумати, після чого звернулася до Ради суддів України, Вищої кваліфікаційної комісії через його неетичну поведінку. Я вважаю, що така поведінка є грубим порушенням етичних норм судді, яка свідчить про дисциплінарний проступок. Після цього ми фактично припинили з ним спілкуватися. Він намагався іншими методами як голова суду створювати мені якісь складнощі на роботі. Я вже за ці два роки отримала таку закалку, що у мене це вже не викликає вже такого страху.
– Чи немає бажання кинути все й піти?
– Бували хвилинки. Але потім я так собі думала: «Та ні. Чого це я повинна піти? Це вони повинні піти, а не я». Потім є відчуття, що громадськість, інтелігенція у місті підтримують мене. Таке відчуття, якщо у тебе вийде, то й у нас у всіх вийде. Звичайно, це викликає позитив.
– Чим зараз займаєтесь?
– Не сумую, часу катастрофічно не вистачає. Я готуюся до судових процесів по корупції, пов’язаних з тим посередником. Є тут ще цивільні позови зі сторони місцевої влади, що я великий корупціонер. Почали звертатися люди по допомогу. Я можу порадити, але я не всесильна. Я також стукаюся в усі двері, намагаюся шукати підтримку. Досить складно пробиватися проти старої зашкарублої системи. Зараз чекаємо нового прокурора. Можливо, там буде знайдено порозуміння. Я вважаю, головне, щоб такі злочини були покарані. Ось той же мер, який виступив свідком у корупційній справі про посередника і дав завідомо неправдиві показання. Якщо він постане перед судом за те втручання у мою діяльність і пропозиції неправомірної вигоди, або за завідомо неправдиві показання. Ця справа показала не тільки, наскільки складно боротися з корупцією, а й виявила інші речі, наприклад, як кожен політик прагне мати «свого» суддю і «свого» прокурора тощо.
– Така ситуація – це результат чого?
– Відсутності політичної волі прийняти необхідні закони у парламенті. Зараз 800 суддів чекають на призначення. Політики, шукаючи, хто винний, намагаються представити, що у всьому винна судова система. Але ж насправді не тільки вона. Це лише частина відповідальності. Наше законодавство розбалансоване. Суддя намагається прийняти законне справедливе рішення, але для цього потрібен справедливий закон, коли усі громадяни є рівними і кожен відповідатиме за вчинене, має свою міру відповідальності.
– Враження від спілкування з вами не такі, як бувають зазвичай від розмов із суддями. Таке відчуття ніби їм ця мантія придає пихатості.
– Цікава деталь. Коли я проходила Вищу кваліфікаційну комісію, мені закинули фразу, яку я сказала в одному інтерв’ю: «Багато суддів із посади робить бізнес». І вони так одразу: «Ага, вона протиставила себе системі, вона порушила суддівську етику». І мене там допитали: «Так ви казали як суддя чи як громадський активіст?» У мене зараз і страху немає – чи повернуся до суддівської діяльності чи не повернуся. Тут вже просто лишився принцип довести те, що почала. Мер повинен відповісти за своє. За ним тягнеться його представник, на якому дуже багато є. Він колись займав посаду у керівництві міської міліції. Зараз він начебто бореться з корупцією як представник громадськості у Всеукраїнській колегії з боротьби з організованою злочинністю та корупцією. І усі вони пов’язані з головою суду, який застосовував до мене фізичну силу. Я була просто вражена.
– Наскільки реально, що ви досягнете свого?
– Зараз жахливо те, що наш Кодекс не дозволяє судді вийти за межі поданого у суд обвинувачення. От свідок приходить і розповідає неправду, а суддя це бачить і нічого не може вдіяти. Бо прокурор не займає активну позицію. Раніше суддя міг написати окрему ухвалу і сказати прокурору, що тут ще й інша особа задіяна у злочині.
– Тобто є зв’язка між прокурором та адвокатами, а суддя нічого не може зробити?
– Він може розглянути лише те, що йому надали. От обвинувачення тільки проти посередника висунули. Не вказується, що це було зроблено у зговорі з іншою особою. Тож суддя може розглянути справу тільки проти цієї особи.
– Вони ж можуть перевестися.
– Тому я вважаю, що повинен бути переглянутий КПК, внесені відповідні зміни. Суддям треба дати належний інструмент. Це може тільки Верховна Рада. Якщо буде справедливий закон - буде й справедливе рішення. Якщо суддя помічає неналежну роботу прокурора, який намагається щось приховати, то він мав би передати інформацію про це вищому прокурору. А зараз ми маємо низку угод між прокуратурою й обвинуваченим, коли сума хабара у справі складає 500 тисяч, а штраф той отримує у 11-25 тисяч. І прокурор собі поставив галочку, йому все одно, чи він посередника взяв, чи розкрив усю схему. А для нас, для суспільства цікаво - чому схема не викрита. Один посередник пішов, на його місце прийде інший, й гідра корупції залишається. Джерело корупції не усувається. Треба усувати корупційні ризики у державних установах.
