Увечері 28 квітня з’явилася інформація про смерть видатного полтавця, ветерана Великої Вітчизняної війни Йосипа Давидовича Гофмана. Полковник у відставці, він був останнім у світі свідком Нюрнберзького процесу над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини.
Про смерть видатного полтавця повідомив на своїй сторінці журналіст Віталій Скобельський.
Йосип Гофман брав активну участь у подіях Другої Світової війни, був розвідником, дійшов до Берліна. Проявивши себе справжнім патріотом та вправним вояком, отримав медаль «За відвагу» та Орден Слави III ступеня.
У 1945 – 1946 роках 20-річний Гофман був особистим охоронцем Романа Руденка – головного обвинувача від СРСР на Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі, під час якого судили керівників нацистської Німеччини. Загадуючи ті події, Гофман зазначав:
– Відчував ненависть і відразу до цих нелюдів. У мене були особисті рахунки з фашистами. Батько безвісти пропав на війні. Бабусю Маню і дідуся Піню Вайнтрубів, які не встигли евакуюватися, фашисти закопали в землю живими, бо вони були євреями. Із п’яти членів нашої родини, які воювали, живим залишився тільки я.
Йосип Давидович закінчив військову кар’єру полковником, активно займався громадською діяльністю та патріотичним вихованням молоді, опублікував низку книг: «Жива історія», «Політичний мінімум. Мудрість тисячоліть», «Про минуле заради майбутнього», тощо. Найвидатнішим здобутком Гофмана на літературній ниві стала праця «Нюрнберг застерігає», в якій Йосип Давидович поділився своїми спогадами про трибунал та витягами з раніше недоступних пересічному громадянину документів. За велике історичне та культурне значення вищезгаданої книги Асоціація ветеранів війни США нагородила Гофмана медаллю «Victory»
Йосип Давидович активно засуджував загарбницькі дії Російської Федерації на сході України, акцентуючи увагу на тому, що «якщо буде Третя Світова війна – то вона закінчиться так, що нікого буде і нікому буде судити».
Можна з впевненістю сказати, що ми втратили не лише останнього свідку Нюрнберзького трибунала, а й видатну людина та громадянина. Вічна пам’ять.