Село із захопливими краєвидами, ставками із дикими лебедями, зеленими левадами – Антонівка – за декілька кілометрів від Дніпропетровська, тепер має ще одну принаду. Тут волонтери створили притулок із порятунку та реабілітації коней та інших тварин «Пегас».
Як шукали дім для коней, голуба та інших
Олена Русіна, ідейна натхненниця та засновниця притулку, розповідає, що любов до тварин та прагнення їм допомагати іде з дитинства. До цього допомагала котам і собакам, але завжди мріяла про порятунок великих тварин, які зазвичай без розголосу і мовчки ідуть на забій.
– Таких притулків по Україні можна перерахувати на пальцях: під Києвом, де доглядають сліпих коней, неподалік Львова, де рятують корів і коней. Із ними ми постійно тримаємо зв’язок, спілкуємося, переймаємо досвід, адже для нас це справа нова, – говорить Олена Русіна.
Зазначає, організувати притулок довго не наважувалися, адже в Україні без підтримки держави та меценатів таку ідею втілити складно. Проте врешті взялися за справу. Першим кроком був пошук місця.
– Місце для притулку шукали дуже довго, адже важко знайти щось на кшталт напівпокинутого хутора, де і ми б нікому не заважали, і тваринам було просторо. Оскільки ми живемо у Дніпропетровську, то й шукали щось неподалік міста. Знайшли ось таке село – Антонівку, – продовжує розповідь волонтер.
На автодорозі Дніпропетровськ – Запоріжжя навіть вказівника, де звертати, не залишилося, але населений пункт ще існує. Живуть у ньому, щоправда, усього кілька людей, а на літо приїжджають дачники. Головне – тут є простір, жива природа. Тож викупили будинок, землю і влаштували притулок.
Тепер тут мешкають шість коней, п’ятнадцять собак, кілька котів, п’ять кіз і голуб, а незабаром прибуде новий постоялець – в’єтнамська свиня Жорик.
Неподалік Дніпропетровська облаштували притулок для коней та інших тварин «Пегас». Фото Анни Чапали
Допомога – це і сіна закупити, і приїхати вичесати коней
Нещодавно «Пегас» святкував перший день народження. За цей рік тут проробили титанічну роботу із облаштування осель для тварин, загонів для вигулу. Але роботи і зараз багато. Наприклад, приміщення зі стійлами для коней лише частково обшите утеплювачем.
Олена Русіна з Ходоком. Фото Ольги Матвієнко
Олена Русіна зазначає, що постійних меценатів немає. Є ті, хто допомагають із закупівлею кормів, будівельних матеріалів. Чи не найбільша потреба все ж у робочій силі.
– Важливо і добре, аби у нас зажди були спонсори. Ми не просимо грошей, нам добре навіть тоді, коли закупають овес, сіно, корм для собак і котів, будівельні матеріали. Ми такі пожертви із радістю приймаємо, – каже жінка. – Найважливіше для нас – це надавати повноцінний догляд тваринам. Часто буває, що терміново потрібно везти у клініку до ветеринара, а я тут сама. Найманих працівників у притулку немає. Люди із села, сусіди, просто приходять і допомагають доглядати. Жартують, що вступили у колгосп.
Ось Ніна Костенко, яка мешкає по сусідству, ходить доглядати кіз.
– Повірите, їм варю їсти, то часто собі не встигаю, але ж вони живі, їх треба рятувати і доглядати, – говорить вона. Жінка зазначає, що завдяки волонтерам і притулку Антонівка почала оживати, сюди все частіше приїжджають відвідувачі.
Ніна Костенко. Фото Ольги Матвієнко
Ще один із місцевих волонтерів – Вадим. Чоловік живе у сусідній Василівці за 10 кілометрів. Їздить у притулок на машині ледь не щодня.
– Я в минулому житті був конем, – посміхається чоловік. – Дуже їх люблю із самого дитинства. Ще батько мене малого возив на кінний завод. Зараз роблю те, що в мене виходить найкраще – доглядаю за конями. У притулку почав працювати волею випадку. Зустрів знайомого, який тут працював, але не підійшов, а мене хазяйка взяла.
Вадим зазначає, що тут усі тварини, а особливо коні, непрості.
– Ці великі розумні тварини колись брали участь у шоу, але отримали травми, постаріли. Або ж із народження їх відбракували. Тому їх повинні були пустити на м’ясо, а ми цього допустити не можемо, ми намагаємось врятувати усіх коней усього світу, – стверджує Вадим.
Вадим з Ходоком і Джульєттою. Фото Анни Чапали
Рук не вистачає, а тому раді будь-якій підмозі, говорить Олена:
– Звичайно, ми нікого не змушуємо чистити загони. Але приїхати вигуляти тварин, вичесати їх – це для нас важливо. А люди за це отримують те, що важко оцінити, – спілкування із чудовими створіннями, відпочинок на свіжому повітрі.
Оля закохалася в Антонівку і «Пегаса» вже після першого приїзду. Дівчина живе у Дніпропетровську, про притулок дізналася із соціальної мережі.
– Спочатку думала, що це далеко від Дніпропетровська, але все ж наважилася їхати, виявилося, що не так і далеко. Відразу сподобалося. Перш за все, тут чудове ставлення до всіх тварин, не тільки до коней, незважаючи на їхні вади або проблеми зі здоров’ям. Люблять і доглядають усіх однаково. Часто сюди приїжджають волонтери, вирішила теж допомагати – ось займаюся із конями. Раніше займалася кінним спортом для себе. Але після приїзду у притулок, вибираючи між конюшнею та притулком, вибрала останній, бо тут мені більше подобається, – розповідає дівчина.
Головна її допомога у тому, що вона вигулює коней, сідлає їх, працює із ними.
Наприклад, найменша у табуні – одинадцятимісячна Бембі. Її врятували із кінного заводу від вірної смерті, на яку вона була приречена через вроджений дефект щелепи. Зазвичай таких лошат вбивають одразу, аби вони не порочили ім’я заводу. Про Бембі волонтерам розповіли ветеринари. Спочатку чекали, що її хтось викупить для себе, але через кілька місяців все ж вирішили забрати її до притулку.
– Через викривлення їй важко дихати. Їздити на ній не можна, але ми її випускаємо на корді і тренуємо, – розповідає Оля.
Бембі ласкава, як дитина. Легко може перевірити вміст кишень, а побачивши яблуко у руках, не відходить від відвідувачів зовсім.
Оля з Корветом. Фото Ольги Матвієнко
Сумні історії зі щасливим кінцем
Доля Бембі – це тільки одна із сумних історій зі щасливим кінцем, які у «Пегасі» можна почути фактично про кожного із його мешканців.
Першим конем, якого готувалися перевезти одразу після створення, став Ходок. 24-річний кінь – тут найбільш титулований, брав участь і неодноразово перемагав у змаганнях із кінного триборства.
– Триборство – жорсткий і жорстокий спорт, тому це вже диво, що Ходок дожив до такого віку. Найсумніше саме за тих коней, які не просто все життя пропрацювали на людей, а принесли славу Україні. Це коні-чемпіони. Вони мовчки, без розголосу ідуть на м’ясокомбінати. Добре, що є волонтери, які про це говорять, і є можливість викупити тварину, – розповідає Олена Русіна, в якої Ходок – улюбленець.
Бембі на тлі антонівських краєвидів. Фото Ольги Матвієнко
Викупити і привезти цього коня допомогли львів’яни. Він почувався добре, тут для нього створені чудові «пенсійні» умови, у нього є подружки, яких він вважає своїм табуном. Кінь, певно, вперше у житті відчув себе вожаком. Незважаючи на свій вік, під вершником Ходок може піти і риссю, і галопом, а згадуючи зірковий час, починає виконувати трюки.
Подруги Ходока – трирічні Тара і Джульєтта – теж приїхали із ним одночасно зі Львова. Білу у великих чорних плямах Тару в чотиримісячному віці врятували від шкуродерні, коли її мама померла, а власники відмовилися її вигодовувати. Приблизно така ж доля і в попелястої Джульєтти.
– Їх не сідлають, так вигулюють, бо кажуть, що дуже прудкі. Але їх треба поганяти. Вони у нас у пансіоні дуже круглими стали, – жартує Андрій Лобейкін, доглядач «Пегаса».
Андрій. Фото Анни Чапали
Справжня окраса та гордість притулку – мерин Корвет та жеребець Океан.
Білому красеню Корвету 19 років. Його через вік ледь не відправили на бійню, але волонтери встигли викупити. Перед відправкою, певно, на годівлі коня економили – приїхав худим і виснаженим, важко дихав. Зараз єдине, що нагадує про тяжкий період у житті Корвета, – це його любов до звичайної соломи, яку він їсть із таким же апетитом, як і сіно.
Океана теж встигли врятували практично з-під ножа. Благородного коня списали через хронічну хворобу – його копита вражені ламінітом. Шансів на одужання Океан вже не має, але в «Пегасі» отримує належний догляд, лікування і достойну старість по заслузі.
Океан. Фото Ольги Матвієнко
І таке можна почути про кожного собаку, який тепер вилежується на сіні в осяяній сонцем Антонівці, про кожного кота, про кіз, які у невеликому хліву спокійно дають молоко, козла Борьку та двох козенят, від яких відмовилися, бо «невигідно».
– Мета притулку – донести не тільки те, що рятувати життя це добре, але щоб люди із дитинства привчалися до добра. Запрошуємо, і до нас багато приїжджають дітей. Тут вони на природі можуть побачити собак, котів, голубів, кіз, коней, поспілкуватися із ними, – зазначає Олена Русіна.
Розширювати притулок збираються в міру свої сил і можливостей, адже тут ще багато потрібно побудувати. Водночас намагаються знайти нові родини та дім для тварин.
– Люди забрали двох кіз, собака Валька із ампутованими задніми лапками знайшла господарів. І ще маємо такі історії. Із кіньми складніше, – говорить Олена.
Але кидати справу, яка, здавалося б, невигідна, не приносить прибутку, не збираються і не здаються. Найбільшою винагородою називають вдячність та ласку врятованих мешканців «Пегаса».
Тара. Фото Ольги Матвієнко
Про потреби притулку з порятунку та реабілітації коней та інших тварин «Пегас» можна дізнаватися на сторінках у соціальних мережах:
https://www.facebook.com/pegas.shelter/?fref=ts
На сайті – http://pegas-shelter.org.ua/
Рахунок для фінансової допомоги: 4731 2171 0604 6673 («ПриватБанк»), отримувач – Олена Русіна.
Для відвідування притулку потрібно зв’язатися за телефонами: (067) 633 56 64, (050) 342 51 33 – Тетяна, (095) 834 07 13 – Олена.
Фоторепортаж – Ольга Матвієнко, Анна Чапала (ОКІА «Новини Полтавщини»)
