Близькогодини тривала зустріч Андрія Павелка в обласному центрі з місцевими представниками цього виду спорту. Він відвідав місто на Ворсклі, щоб донести місцевим футбольним тренерам і їхнім вихованцям, а також керівникам спортивних організацій своє бачення розвитку футболу в Україні. Кілька десятків футбольних діячів Полтави прийшли послухати пана Павелка. А він, у свою чергу, говорив про модний нині політичний термін – децентралізацію влади, і як це реалізувати в футболі, щоб представники місцевих федерацій мали більший вплив на розвиток футбольного господарства в країні.
ДОВІДКА «КОЛА»
Офіційно зареєстрованих кандидатів на пост президента ФФУ було троє: керівник Федерації футболу Львівщини Ярослав Грисьо, президент футбольного клубу «Дніпро» Ігор Коломойський і віце-президент ФФУ Андрій Павелко. Останнього на цю посаду висунули (а згодом - за нього і проголосували) 42 з 49 колективних членів федерації, тоді як інші претенденти має лише по одному голосу.
ФУТБОЛ І «ВЕРШКИ»
– Ви говорили про децентралізацію влади в українському футболі. У той же час їздите по областях. Перевіряєте, чи можлива децентралізація, чи можна довіряти обласним федераціям футбольне господарство, а головне – гроші?
– В жодному разі. У цьому сенсі не може бути недовіри. Якщо ми хочемо повернути або переключити увагу на районні, міські та обласні осередки, ми не повинні сидіти і сподіватися на те, що ми національна федерація. Для нас головне – збірна, ми «збираємо вершки» і займаємося професійним футболом. Ліга чемпіонів, Ліга Європи – там, де є дивіденди, і можна отримати бонуси. А вони ж були зароблені саме обласними та міськими змаганнями – проведенням різного рівня змагань. Адже саме на них виростали гравці збірної та провідних клубів країни. На жаль, є така традиція – сприймати футбол тільки за «вершками». Прийшов час, де максимальне переключення уваги на районні, міські та обласні федерації багато нам дасть. Особливо в такий складний час, адже ми не маємо права чекати результатів, коли сьогодні, з суб’єктивних та об’єктивних причин, зменшується фінансування футбольних шкіл і кількість спонсорів футболу. Економічна ситуація в країні не така, якої хотілося б для наших футбольних і спортивних секцій. Зараз найголовніше – не лінуватися фізично, бути на територіях. Приїжджати туди, проводити наради і виконкоми. Обмінюватися кращими досягненнями, і навпаки робити висновки з прорахунків, для того щоб ця робота дала максимальний ефект.
«З ФОМЕНКОМ ВЖЕ ГОВОРИВ»
– А як же «вершки» – національна команда, престижні турніри? Адже вони можуть «скиснути», якщо більше уваги приділяти футболу на місцях?
– Я не кажу про те, що ми не будемо займатися підвищенням тих показників, за якими оцінюється робота федерації. А успіхи збірної – один із основних пунктів оцінки. У нас достатньо сил і можливостей, перевівши акценти на місцевий футбол, все одно тримати результати збірної на рівні. На іграх збірної у людей з’являється підвищене почуття гордості за свою країну. Мало того, всі потреби збірної та її головного тренера Михайла Фоменка будуть у пріоритеті. Я вже говорив із Михайлом Івановичем, точки дотику ми знайшли. Я впевнений, атмосфера у збірній буде краще, ніж була. Ми привнесемо стимул для наших гравців. Щоб вони відчували відповідальність за свою гру і результат перед уболівальниками. Особливо це важливо в такий непростий час.
– На зустрічі Ви говорили про молодих фахівців, які повинні володіти іноземними мовами і співпрацювати з УЄФА. У вас є команда таких професіоналів на прикметі?
– Так, є, але прізвища поки називати не хочу. Менеджери є, і вони привнесуть багато нового в український футбол. Це фахівці зі знанням мов, спортивного менеджменту, залучення програм розвитку футболу і спорту. Я думаю, вони – майбутнє нашої країни.
– Те, що Вас висунули 42 (а згодом - і проголосували) з 49 колективних членів ФФУ, вселяє оптимізм?
– Це велика відповідальність і впевненість у тому, що наші головні пріоритети і цілі об’єднуються. Я впевнений, що така кількість колективних членів і єдина підтримка – це не оцінка загального «одобрямс», «накрутки» або «натиску». Це показує, що ми ухвалюємо рішення, як єдине ціле. І разом обговоривши всі проблеми, підтримали свого колегу. Це спільне рішення – велика відповідальність.
