Олександр Ткаченко. Фото: ФК «Ворскла».
Вихованець футбольної школи київського «Динамо», який 2013 року перебрався до «Ворскли», завжди ставив перед собою найвищі цілі. Вихований, чемний та розумний хлопець має всі задатки для того, аби зрости до рівня воротаря екстра-класу. Два роки він чекав свого шансу зіграти за головну команду «біло-зелених». Передувало його дебюту чимало виснажливих тренувань та ігор у молодіжному складі «Ворскли». 9 серпня 2015-го Олександр запам’ятає назавжди: гра «Ворскла» - «Шахтар» і він у воротах команди Прем’єр-ліги. Бойова нічия з одним із грандів українського футболу (2:2), звісно, піде в залік, а упевнені не за роками дії 22-річного дебютанта Ткаченка навіть прискіпливі експерти на ТБ визнають дуже вдалими, як для першої гри на такому рівні. Матч за матчем він дедалі впевненіше тримав поставу, виходячи на поле, а з кожним наступним поєдинком вимоги до самого себе у воротаря підвищуються…
- Найближчий суперник «Ворскли» київське «Динамо», команда не чужа тобі, бо ж виховала як футболіста-професіонала. Якісь особливі емоції напередодні цієї гри?
- Так, відчуваю особливі емоції. Ще відтоді, коли дебютував у Прем’єр-лізі, у мене була мрія зіграти проти київського «Динамо». Дасть Бог, все буде добре й моя маленька мрія здійсниться. Буду дуже старатися допомогти «Ворсклі» здобути потрібний результат.
- Коли проходиш через тунель до поля, коліна тремтять трішки?
- Трішки не так (сміється), щось всередині стискається, як пружина, та відпускає, коли вже включаєшся в гру – думки винятково про те, як максимально ефективно діяти на останньому рубежі. Я відчуваю задоволення під час виконання своєї роботи.
- Кілька попередніх поєдинків останні хвилини забирали чимало нервів тренерів, уболівальників. Воротар у такі моменти відчуває подвійну відповідальність?
- Це точно! Навіть втома після таких ігор більше моральна, аніж фізична. Не хочеться підвести команду, отож і стараєшся, як можеш.
- «Динамо» - не порожній звук для тебе. Як важко свого часу далося тобі прийняття рішення з переїздом до Полтави?
- Мене помітили, ще коли я грав за «Динамо» U -19, запросили сюди. Я не знав, що мені робити, чесно. Добре, що поруч були близькі мені люди, які підказали, обґрунтували важливість прийняття рішення саме на користь «Ворскли». Василь Вікторович теж мене переконував особисто. Я радий, що все так склалося тоді. Важкувато було спочатку після напівдитячого футболу опинитися в обоймі з дядьками, та з часом притерся, звик до дорослого режиму.
- Переходив ти в статусі чемпіона України серед команд U-19, згодом, вже в статусі гравця «Ворскли», здобув медаль найвищої проби на Кубку Співдружності. Певно, амбіції з кожною наступною нагородою мають підвищуватися. Де зберігаєш вищезгадані нагороди й які плани будуєш на найближче майбутнє в футболі?
- Медалі – це моя історія, плюс стимул не зупинятися на досягнутому. Усі мої нагороди зберігаються в батьківському будинку. Коли приїжджаю додому, то йду в той куточок протерти пил з нагород (посміхається).
- Із динамівців з ким зараз підтримуєш зв’язок?
- Більшість тих, із ким грав, розійшлись по орендах. Спілкуємось із Олексієм Савченком, Віталіком Ягодінскісом, Мирославом Бонем, який зараз у ФК «Полтава». А з тими, хто зараз в «Динамо», тільки з Сергієм Мякушко.
- Чого чекаєш від матчу «Ворскла» - «Динамо»?
- Перш за все, цікавого футболу. Якщо будемо заслуговувати, дай Боже, хотілося б здобути результат, який би порадував полтавських уболівальників, цитує слова кіпера прес-служба ФК «Ворскла».
Читайте також: Гра «Ворскли» мовою цифр
