Він стоїть, обіпершись об стіну, і мовчки чекає милостиню від перехожих.
Чоловік майже не бачить, не має руки і ноги, і погано говорить. Журналісту він розказав небагато, адже через погану дикцію чоловіка дуже важко зрозуміти.
– Я сам родом з Диканьки. Приїжджаю в Полтаву, щоб назбирати трошки грошей для своєї хворої сестри, яка взагалі не встає з ліжка. Крім неї нікого не маю, одружений ніколи не був, дітей також немає, – розповів він. – Іноді, навіть, у Київ їжджу – і підзаробити і зустрітись з такими людьми, як і я – з тими, що просять милостиню на вулиці.
Про свою інвалідність чоловік розповів, що в дитинстві отримав травми внаслідок нещасного випадку. Що саме з ним трапилось, він не сказав.
Чоловік покірно чекає, поки хтось вирішить дати йому трошки грошей і ніколи не звертається до людей з таким проханням сам
Журналісту ж довелось тільки дивуватись, адже людям і без фізичних вад іноді лінь зробити якісь дрібниці. А людина, яка важко навіть уявити як взагалі може самотужки пересуватися, їздить майже кожного дня громадським транспортом у Полтаву заради сестри. Більш того робить довгі подорожі аж у столицю. І певно, що це не межа для сильного дідуся з Диканьки.
