Про особливості зарубіжної освіти розповіла «Колу».
– Коли мені було 14 років я вирішила для себе, що хочу навчатися десь за кордоном, – говорить студентка. – З того часу я почала робити перші кроки, щоб досягнути цієї мети. Почала вивчати німецьку мову. Чому саме німецьку? Тому що мені подобалася ця мова, і я хотіла, щоб напвчання було саме німецькою.
Як каже Ольга, вона мала багато мотивів, щоб поїхати навчатися саме за кордон.
– По-перше – це розуміння того, що іноземну мову не вивчиш дуже добре, якщо нею постійно не розмовляєш, а головне не думаєш, – переконана дівчина. – По-друге, хотіла відчути життя в іншій країні, чи зможу я стати своєю в іншому світі, чи я настільки сильна, щоб усе це самій пройти. Для того, аби мрія здійснилась, то насправді потрібна була підтримка рідних, і в мене вона була. Батьки дуже допомагали мені.
Нині Ольга навчається в мовному ліцеї третій рік. Вона опановує п’ять іноземних мов (англійську, італійську, німецьку, російську та латину). Інші предмети також вчить, вони такі ж, як і в українських школах.
Щоб здобувати освіту саме в Італії, полтавка складала чотири іспити: німецьку мову, англійську, математику й художню історію (дисципліна, яку в Полтаві частково вивчають в школі мистецтв).
Але про те, як потрапити в місто Брунек на навчання в мовний ліцей, родина Ольги дізналась з інтернету та від знайомих. Раніше існувала програма по обміну досвідом, але нині саме в цей ліцей потрапити важко, бо ліцеїсти по закінченні навчання не повертались в Україну. Тож програму згорнули.
В Італії через відставання залишають на другий рік
Оля розповіла, що на початку свого закордонного навчання їй було важко.
– Одна справа просто вивчати іноземну, а інша – думати, говорити та вчити всі дисципліни іноземною, – говорить ліцеїстка. – Тобто всі дисципліни, окрім іноземних мов, викладають нам німецькою. Все дуже суворо, за погані оцінки виганяють або залишають ще на один рік. Система навчання дуже відрізняється від нашої.
За словами Ольги, пари проводяться дуже цікаво.
– Але працюємо більше самостійно, ніж на заняттях, тобто величезна роль відводиться самостійній роботі, опануванню різних наук. З дисципліною все дуже суворо.
Як говорить мама Ольги, пані Оксана, "сачкувати" на заняттях не вдасться.
– Наші діти Україні мало читають з літератури, критику в основному відкрили, перечитали, фільм подивились, – каже Оквана Борисівна. – Там після кожної теми учні пишуть тести, причому сидять за партою самі, запитання розроблені так, що потрібно вказувати деталі, тобто не читавши тексту, отримаєш негативну оцінку. А списати неможливо.
Ольга помітила відмінність від занять у полтавській школі: на парах все проходить спокійніше, в мовному ліцеї Брунека більша повага до вчителів, але педагоги стараються бути для учнів не тільки в ролі вчителя, а й друга, порадника.
Примітно, що вчителі оцінюють тільки знання дітей, а не статус чи статки батьків (на відміну від освіти в Україні).
Окрім начання, українка розвиває свій кругозір та бачить світ, адже з ліцеїстами та викладачами має можливість їздити на екскурсії до інших країн (це не особливо б’є по кишені, адже частину витрат фінансує уряд Італії).
Ольга нині згадує, що після навчання в Полтаві, влитися в таку систему навчання було важко.
Гуртожиток розвіяв негативні уявлення, а оточуючі завжди готові допомогти
Ольга перші два роки я жила в гуртожитку. Та завжди мала чомусь негативні уявлення про таке помешкання.
– Коли я потрапила сюди, була здивована. Наскільки добре все зроблено для студентів, для їхнього комфотного проживання.
Але цього року дівчина вже живе самостійно. – З першого дня мого перебування тут, всі вчителі, однокласники й старші ліцеїсти ставились до мене з розумінням. Кожен пропонував свою допомогу. Люди дуже виховані та ввічливі. На початку друзів не було, були просто знайомі. Але з часом все змінилося. Я знайшла друзів, і вони всі італійці. Я відчувала, що я інша, що я не така як вони. Інші погляди на життя, менталітет. Але вони прийняли мене таку, яка я є. Та відчуття, що я зовсім з іншого світу, думаю залишиться назавжди. – Дозвілля ми проводимо майже так само як і в Україні молоді люди: гуляємо, ходимо в кінотеатр, їздимо з друзями в інші міста на вихідних, – говорить полтавка.
Як здалось полтавці, італійці дуже багато часу віддають роботі, вони приділяють велику увагу кар’єрі.
18-річна Ольга поділилась планами на майбутнє.
– Збираюся повернутися на Україну. Може, хтось подумає, що це дивно і треба залишитися тут. Але в мене була мета, навчатися тут, здобути знання, а коли я її досягну, то зможу повернутися. Відчуття, що це не твій дім, залишається. З усім негативом Україна – це Батьківщина. І я люблю її такою.
Довідка «Коло»
Канікули в мовному ліцеї Брунека – двічі на рік, як і в українських студентів. Лише терміни інші: влітку канікули починаються з 15 червня, а за парти учні сідають 15 вересня. Зимою відпочивають від католицького Різдва (25 грудня) до Різдва, але у православних.
Тому Ольга не зустрічає вдома з рідними це свято, адже 7 січня уже мусить навчатись.
