22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на СРСР. Почалася небувала в історії війна двох тоталітарних режимів. Віра Сталіна в непорушність радянсько-німецького договору 1939 року і таємного протоколу до нього призвела до того, що керівництво Радянського Союзу було захоплене зненацька.
Наступ на Україну вела група армій "Південь", якою командував фельдмаршал К. фон Рунштедт. Складалася вона з двох угрупувань. Головні сили в складі 6 та 17 німецьких армій і 1 танкової групи завдали удару з південної Польщі в Київському напрямку. На південь України і Крим вели наступ 11 німецька, дві румунських армії і угорський корпус.
Ворожим військам на Україні протистояли Південно-Західний і Південний фронти, Чорноморський флот і Дунайська військова флотилія.
Для управління розташованими в Україні радянськими військами 10 липня 1941 року було створене Головнокомандування Південно-Західного напрямку, яке очолив маршал Семен Будьонний. До 16 вересня 1941 року його штаб знаходився в Горбанівському будинку відпочинку під Полтавою і охоронявся армійським батальйоном, який складався в основному з осетинів, двома танками і зенітками.
Для організації оборони країни керівництво СРСР почало терміново вживати мобілізаційних заходів, головними з яких були посилення партійного керівництва всіма ланками військового та цивільного життя і зміцнення репресивного апарату. 16 липня в усіх підрозділах армії і флоту було введено інститут військових комісарів, а на великих і середніх підприємствах — інститут парторгів ЦК ВКП(б), ЦК компартій союзних республік, крайкомів і обкомів партії; в радгоспах і машинно-тракторних станціях створювалися політичні відділи.
Як тільки стало відомо про напад фашистської Німеччини, відразу ж спорожніли магазини: люди кинулися запасатися, хто чим міг. Найперше скуповували продукти харчування, сіль, сірники, гас тощо.
З метою поповнення складу армійських політпрацівників за рішенням ЦК ВКП(б) протягам серпня-початку вересня 1941 року в Полтавській області було проведено дві мобілізації комуністів і комсомольців на фронт, які разом дали близько 2500 чоловік. Проте частина комуністів намагалася за будь-яку ціну залишитися в тилу і ухилялася від мобілізації. Так, 11 вересня бюро Полтавського обкому КП(б)У затвердило рішення Чорнухинського райкому партії про зняття з роботи і оголосило сувору догану другому секретареві райкому С.Ю. Гронюку, який під надуманими приводами намагався ухилитися від служби в діючій армії.
Не проявляла належних патріотичних почуттів щодо захисту "соціалістичної Батьківщини" і частина пересічних полтавців. Станом на 6 серпня 1941 року в області було затримано 1834 дезертири і особи, які ухилялися від призову до війська. З них 281 були передані до військових трибуналів, а 1553 — військкоматам.
Матеріал підготовлено на основі книги доцента кафедри історії України ПНПУ ім. В.Г Короленка Віктора Ревегука «Полтавщина в роки другої світової війни (1939-1945)»
Далі буде.
