Незважаючи на те, що воєнні дії в 1944 році перемістилися на правий берег Дніпра, війна на Полтавщині відчувалася на кожному кроці, і не лише "похоронками", які полтавці щодня одержували з фронту, але й відлунням недавніх боїв та напруженою обстановкою військового часу.
Знищений німецькими бомбардувальниками американський літак B-17 "Літаюча фортеця" Фото: waralbum.ru
В ніч з 21 на 22 червня 1944 року полтавці стали свідками чергової трагічної сторінки війни: погрому німцями американської бази особливого призначення і початком кінця операції "Френтік". Суть її полягала в тому, що американській авіації, для здійснення "човникових" операцій проти Німеччини та її союзників у Полтаві, Миргороді і Пирятині були надані аеродроми, які вони активно використовували.
Ідея "човникових" операцій американської авіації виникла ще в кінці 1941 року, як конкретний вияв співробітництва країн антигітлерівської коаліції, але реалізована була лише в 1944 році. Вибір місця базування американських літаків був не випадковим. Полтава входила у своєрідний рівнобічний трикутник: відстань між містом і аеродромами в Англії та Італії була майже однаковою, а це давало змогу здійснювати рейди без дозаправки пальним приблизно на одну відстань польоту.
Перші американські спеціалісти по обслуговуванню бази в кількості 46 осіб прибули до Полтави у квітні 1944 року. Їх розмістили в житловому будинку на території авіамістечка, але невдовзі виявилося, що він був замінований німцями і не вибухнув лише тому, що миші і щури пошкодили дроти. Протягом короткого часу американські вояки з допомогою радянської аеродромної обслуги продовжили на 300 метрів злітно-посадкову смугу і спорудили ще одну, доставили пальне, боєприпаси і харчі. Водночас створювалася протиповітряна оборона: рили траншеї для укриття особового складу, установлювали зенітні гармати. З повітря базу мала прикривати радянська 310 винищувальна дивізія ППО.
2 червня 1944 року полтавські аеродроми прийняли перших американських "човників": 750 літаків 15 повітряної армії США, які бомбили німецькі воєнні об'єкти на території Східної Європи. Більшість із них повернулася на свої бази в Італії, а 70 літаків-винищувачів Р-5 "Мустанг" приземлилися в Миргороді, 65 "літаючих фортець" В-17 сіли в Пирятині і 64 — в Полтаві. 6 червня з полтавських аеродромів американські літаки вилетіли на бойове завдання. Бомбове навантаження кожної машини становило 1832 кг. "Літаючі фортеці" завдали повітряних ударів по порту і аеродрому в Галаці (Румунія), після чого благополучно приземлилися в Італії.
Всього протягом 2 червня-19 вересня 1944 року 8 і 15 повітряні армії США здійснили з Полтави 19 нальотів на військові об'єкти ворога. Кількість американських вояків з початком бойових дій на Полтавщині зросла до 1236 чоловік, а тих, хто брав безпосередню участь у бойових вильотах, коливалася від 120 до 1450.
Заморські гості виявилися досить безтурботними і товариськими хлопцями: залюбки обмінювалися сувенірами, вільно спілкувалися з цивільним населенням, особливо з дівчатами, багато фотографувалися, ходили в Полтаву на танці і в кіно.
Для американських вояків відкрили спеціальний ресторан, який називався "Клуб для солдатів і сержантського складу". Проте на заваді вільному спілкуванню полтавців з американськими вояками стояв "Смерш" (військова контррозвідка).
Траплялися і недоречності побутового плану: не просто було навчити американців пити горілку "по-радянському". Для американців були збудовані спеціальні туалети, але хтось постійно забирав звідти туалетний папір. Виявилося, що він дуже гарний для самокруток і отримати його було великою розкішшю для радянських солдатів.
21 червня з аеродромів у Англії піднялися водночас у повітря 2500 американських літаків 8 повітряної армії США і взяли курс на Берлін. Після бомбардування столиці Третього рейху, втративши 44 машини, "літаючі фортеці" повернулися назад, а 137 бомбардувальників і 62 винищувачі прикриття полетіли на Полтавщину. Буквально на хвості в них, ховаючись у хмарах, прилетів і німецький розвідник "Хе-111". Помітили його пізно, тож німецький пілот Ганс Мюллер встиг сфотографувати полтавську авіабазу і, вміло маневруючи висотою, втік від погоні. Всі очікували нальоту ворожої авіації, але сподівалися на радянську протиповітряну оборону.
Німецький полковник Вільгельм Антрап оголосив виліт з аеродрому в Білорусії о 21 годині того ж дня. 80 німецьких бомбардувальників і винищувачів прикриття безперешкодно, пролетіли лінію фронту і наблизилися до Полтави. Наліт почався, коли частина американських льотчиків перебувала в Полтаві — хто на танцях, хто на побаченні з дівчатами. Інші дивилися кінофільм "Серенада сонячної долини".
Майже дві години німецькі літаки безкарно і спустошливо бомбили полтавський аеродром, а потім розстрілювали вцілілі літаки з кулеметів і гармат. Німці не втратили жодного літака і не зустріли жодного радянського винищувача. Після нальоту німецької авіації полтавський аеродром являв собою тяжке видовище: повністю було знищено 43 "літаючі фортеці", 15 "Мустангів" і 5 літаків інших типів. 45 літаків було пошкоджено.
Майже повністю були знищені також запаси бомб, крани, тягачі, армійські джипи і 450 тисяч галонів високооктанового бензину. На землі згоріло і 15 радянських винищувачів. Загинуло 30 радянських вояків, а 80 було поранено. Загинуло і три американських пілоти: Джозеф Люкасек, Раймонд Естлі і Дональд Сімпсон. Свій останній притулок вони знайшли у Нових Санжарах, де знаходився на той час військовий госпіталь. На їх могилах встановили пам'ятні надгробки, але ставлення до них було далеке від цивілізованого: місцевий люд розтяг ті надгробки для своїх господарських потреб. Тому в 1948 році американці забрали прах своїх вояків і перепоховали їх у США.
Події 21-22 червня 1944 року поставили під сумнів подальше існування американської бази в Полтаві і стали початком завершення операції "Френтік". Між союзниками постала стіна недовіри; американці вважали радянське командування винуватцем трагедії, адже Сталін відмовився від охорони авіабази в Полтаві американськими нічними винищувачами, а радянські не мали ні належного досвіду, ні спеціальних приладів. Можливо, тим самим Сталін хотів дискредитувати американську військову потугу і змусити їх залишити територію СРСР, адже терези війни вже явно схилялися на бік Радянського Союзу. До того ж, між радянськими і американськими вояками почали виникати сутички — здебільшого на ґрунті ревнощів до дівчат та зловживання алкоголем.
7 жовтня 1944 року з Полтави відбув перший ешелон з американцями, 12 жовтня — другий. На полтавській авіабазі ще залишалося 222 солдати і офіцери США. До середини 1945 року вони також покинули Полтаву.
Матеріал підготовлено на основі книги доцента кафедри історії України ПНПУ ім. В.Г Короленка Віктора Ревегука «Полтавщина в роки другої світової війни (1939—1945)»
Далі буде.
