За освітою Валерій Кришень – банківський працівник. Але за спеціальністю працював лише кілька років.
– Спочатку я об’їздив на мотоциклі ближнє зарубіжжя – Молдову, Білорусь. У 2009 році здійснив двомісячну подорож до Владивостоку, – розповів Валерій. – Коли повернувся, зрозумів, що готовий і навколосвітньої. Мої батьки та близькі сподівалися, що я «перегорю». Та, коли я почав отримувати візи, зрозуміли, що все серйозно і почали допомагати.
Підготовка тривала майже рік: Валерій вів переговори з посольствами, отримував візи, оформлював документи на мотоцикл. Список необхідних для дороги речей мандрівника налічував 100 позицій.
Важив багаж, який узяв з собою у дорогу Валерій близько 60 кілограмів. А усього на подорож було витрачено близько 30 тисяч доларів. Генеральним спонсором виступила Федерація мотоспорту України, допомогли фінансово кілька приватних осіб. Виїжджав у подорож Валерій з добрим знанням англійської, у дорозі вивчив ще й іспанську мову.
Готуючись до подорожі, Валерій не переймався «посібниками для туристів».
– Я не люблю поради типу: «у Мексиці обов’язково відвідайте і скуштуйте». Я просто в’їжджаю до країни і самостійно вирішую: куди їду і що роблю, – розповів Валерій журналісту. – Обов’язково усюди пробував місцеву кухню, а увечері, перед сном, смакував пиво. Найсмачніше пиво з усіх мені було у Мексиці та Австрії.
Подорожувати одному на мотоциклі Валерію було не страшно. Ночував він переважно у наметі. З найбільших неприємностей, що сталися у дорозі – перелом ноги, коли мандрував Казахстаном та втрата свідомості на висоті майже 4000 метрів від нестачі кисню у Болівії. А ще мандрівник загубив чотири пари тапочок-в’єтнамок.
Із сувенірів для себе Валерій обирав наліпки. Для близьких же з подорожі привіз цілу торбу подарунків – хусточки, шкарпетки з болівійської лами, а батькові навіть презентував меч – мачете з Колумбії.
З «навколосвітніх заміток» Валерія Кришня
26 квітня 2011 року. Аргентина. Проїхав 55 тисяч кілометрів.
Країна дуже колоритна. Абсолютно усі п’ють мате – це такий різновид чаю. Дуже смачно, бадьорить, мені мате у Аргентині замінив каву. У мене у планах було відвідати крайню асфальтну точку географії у південній Америці – Ушвая. До цілі я добрався, але вітер, температура повітря від + 5 удень і до – 5 уночі, дощ і ураганний вітер трохи завадили здійснити задумане. Вітер був такої сили, що вклав мене на асфальт, після чого я прийняв розумне рішення їхати додому, а Ушваю відвідаю іншим разом. Також у мене була зустріч у Буенос-Айресі з послом України у Аргентині , а у регіоні Мессіонієс з українцями, які тут живуть з початку 20 століття. Також заїхав у Парагвай, побував біля пам’ятника Тарасу Шевченку та познайомився з парагвайськими українцями. Живуть тут дуже дружно.
2 березня 2011 року Колумбія. 41 тисяча кілометрів
Забудьте усе погане, що знали і чули про Колумбію, це усе неправда! Як не правда про Мексику і про усю Центральну Америку! Мені поставили у паспорт штамп з поміткою «шість днів», за цей термін я мав проїхати усю країну і не дай Бог запізнитися! Я відвідав Сант Март, звідти столицю Колумбії – Боготу, по дорозі відвідав рідне місто Шакіри – Баралалакійя. Нічого особливого, трафік божевільний! По дорозі з Еквадору я зустрів Пламена з Болгарії. Він пастор у протестантській церкві у місті Софія. З ним ми проїхали решту 400 кілометрів до кордону з Еквадором. Колумбія мені запам’яталася дуже привітними і добрими людьми, усі до одного посміхаються і готові завжди допомогти!
2 лютого 2011 року. Гондурас, Нікарагуа. 36 700 кілометрів
Гондурас дуже гостинна і справжня країна, як, власне, усі, які я відвідав. Єдине, що мене трохи засмутило – проходження кордону з Гондурасом. На митниці я провів майже цілий день. У Гондурасі ми відвідали руїни Майя під назвою «Копан» та отруїлися у місцевому кафе. Я пролежав у спальному мішку майже 12 годин з температурою під 39. Наступною по маршруту була Нікарагуа. Таможню пройшли за дві години. Нікарагуа, звісно, помітно бідніша за усі інші країни Центральної Америки. Але це не означає, що люди нещадніші! Навпаки, усі зайняті тим, що роблять щось для того, щоб повечеряти, поснідати, пообідати. Ведуть тут практично натуральне господарство. На вулицях – воли, запряжені у візок, на полях працюють копалками. Також у цій країні я знайшов посеред дороги шмат скелі, об який порізав камеру, і покришку. Усе трапилося за 2 секунди, Слава Богу, я втримав мотоцикл і не повторилася ситуація, яка була у Казахстані. Нову покришку я знайшов у Коста-Ріці. Кілька днів проведу у цій країні. Забув сказати, Україна у списку несприятливих країн у Коста-Ріці, тобто керувати транспортним засобом тут, який зареєстрований в Україні, тут заборонено. Але для мене зробили виключення.
