Останню роль Тарас Бульба з Полтавщини так і не зіграв

Ім’я Михайла Швеця, оперного співака з полтавського краю, довгий час було овіяне таємницею. Замовчувалось, адже Швець емігрував до Америки, де й закінчив життя. Як хлопчина з села став солістом кращих театрів та чому не вдалось повернутись Михайлу до рідного Городища, читайте далі. У селі Городище, що на Чорнухинщині, у працьовитій селянській родині народився Михайло Швець. Вчився у початковій школі. Ще малим хлопчиною Михайло почав співати у церковному хорі Свято-Преображенської церкви. – Він мав такий потужний голос, що коли співав у церкві, то від співу гасли свічки, – розповідає Валерій Тесленко, краєзнавець і музикознавець із Полтави. – Збереглися скупі записи та свідчення односельців про це. Кажуть, буцімто його голос так вразив людей, котрі були в церкві, чули Михайла і розумілись на співі, що порадили вчитись цьому професійно у Полтаві. Михайло Швець був невисоким на зріст, кремезним, мав потужний, але м’який голос, фото надане Валерієм Тесленком Але де саме вчився Михайло Швець у губернському місті, точно невідомо. Валерій Тесленко вважає, що Швець спочатку закінчив духовну семінарію в Полтаві, а потім, імовірно, брав уроки у  Марії Денисенко, оперної  співачки, викладачки вокалу (адже до 1903 року музичного училища в Полтаві не було). Свідчення тому, що Швеця учила Марія Денисенко – лист, знайдений у сховищах одного з полтавських музеїв: «Милостивая Государыня! Не имею чести Вас знать, но часто аккомпанировал Вашему талантливому ученику Швецу, несколько раз выступавшему на эстраде, который доказал первоклассную школу как в отношении безукоризненного дыхания, великолепной дикции и тонкого понимания всего, за что он берется петь. Искренне благодарю Вас за все те часы наслаждения, в котором Вы главная виновница. С совершенным почтением, Ваш покорный слуга А. Новиков.» Листу цьому майже 100 років. Полтавський дослідник Валерій Тесленко вважає, що листа адресовано саме Марії Денисенко, авторитетній і талановитій викладачці співу у Полтаві кінця ХІХ – початку ХХ століття. Вона викладала спів у Полтавському інституті шляхетних дівчат. Серед її учнів – Іван Козловський, славнозвісний тенор, соліст Большого театру в Москві, інші солісти українських театрів. Серед них і Михайло Швець. Автор цього листа – А. Новиков, піаніст-акомпаніатор. У Полтаві поціновувачі мистецтва говорили, що місце Михайла Швеця на сцені в театрі. Тож Михайло після навчання в Полтаві вирушив у Санкт-Петербург, де став оперним співаком. Знання та навички поглиблює у професора Станіслава Сонкі. Під час навчання в Сонкі улітку Михайло приїздить додому в Городище, де допомагає батькам.  Співає у маєтку Володимира Горвиця, поміщика й мецената, який запрошує талановитого хлопця. А 1906 року навідав Полтаву, де вперше записав свій голос на грамплатівку. Серед пісень – «Заповіт» Шевченка, «Дивлюсь я на небо», народні пісні «Ой зійди, зійди, ясен місяцю», «Ой Дніпре, мій Дніпре», «Кармелюк» та інші. На платівку треба було працювати 4 місяці 1889 рік – у Російській імперії вперше з’явилась платівка. 1906 рік, квітень – Михайло Швець уперше виконав «Заповіт» Тараса Шевченка та записав на плівку у Полтаві. Платівки на початку ХХ століття коштували 1,25 царських рубля. За рік робітник отримував 5 рублів. Наприклад оселедець коштував 3 копійки. У 1907 року в Петербурзі Михайло записав російські пісні, такі як «Солнце всходит и заходит, «Собиралась туча черная» та ряд українських пісень. Після п’ятирічного навчання у професора Сонкі Михайло став працювати в оперній трупі Народного дому. Досяг визнання, став солістом імператорських театрів. Після Пітера – соліст на сцені Києва. Але не витримує напруженої роботи, адже за короткий сезон 1912 – 1913 року глядачам показали 37 опер, із яких 5 – прем’єри.  Далі Михайло їде до Тифліса (нині – Тбілісі), на Кавказі провів 3 продуктивних роки. Потім ризикнув дебютувати в одному з кращих на той час театрі імперії – Одеській опері. Полтавець у ролі Карася із опери «Запорожець за Дунаєм», фото надане Валерієм Тесленком Михайло емігрував, а родичів розкуркулили У 1818 році Михайло Швець емігрував до Америки під час першої хвилі еміграції. Він не довіряв радянській владі, як і багато тих митців, хто емігрував разом із ним, боявся репресій. Приміром, Федір Шаляпін також емігрував, але дещо пізніше (1922 року). Боявся Михайло Швець небезпідставно, адже його рідню в Городищі розкуркулили, вважали «ворогами народу». Брат та сестра залишились без засобів до існування. Артілі «Серп і молот» було потрібне дворище для конюшні, тому Ілька Швеця, брата Михайла, розкуркулили як класового ворога. Ілько зробив землянку і в ній жив. Полтавець мав досить рідкісний голос – Голос Михайла Швеця відносять до басу-профундо, у такого голосу дуже потужні нижні ноти, – говорить Валерій  У природі таких басів-профундо небагато. Тому саме Швеця найкраще сприймали глядачі у таких операх, як «Князь Ігор» (Кончак), «Життя за царя» (Сусанін), «Золотий півник» (Полкан). Діапазон голосу Михайла Федоровича сягав двох з половиною октав. Театральний квиток берегли все життя Театр у ХІХ – на початку ХХ століття був чи не єдиною розвагою, де глядачі знайомились із мистецтвом слова та піснею. Ходити до театру могли собі дозволити не всі, а лише заможні люди чи ті, хто відкладав на квиток. Білет із спектаклю іноді берегли все життя як пам’ять. У селі лише надгробок нагадує про родину Швеців У Городищі, що за життя Михайла Швеця було невеликим містечком, немає ні хати Швеців, ні родичів, ні пам’ятників, що свідчили б, що звідси родом талановитий оперний та камерний співак. – Лише на старому цвинтарі є надгробний пам’ятник із написом: «Здесь покотися прах раба Божьего Теодора Ивановича Швеца. Скончался 20 июня 1912 года. Мир праху твоєму, отец», – розповів Валерій Тесленко, котрий побував на батьківщині оперного співака. Цей пам’ятник із сірого граніту у вигляді стовбура дерева зі свічками з боків та хрестом угорі привіз на могилу батька Михайло з Петербурга у 1913 році. – Можна тільки уявити, як добирався самі і віз надгробок Михайло на Полтавщину, – каже Валерій Тесленко. – У 30-і роки кладовище в селі знищили, церкву з настінними фресками, де співав Михайло в дитинстві, зруйнували, а надгробок довго валявся біля кладовища. Нічого з ним, очевидно, не могли зробити, якось прилаштувати в господарських потребах. Потім і скотили в яр. Як переповідає Валерій Тесленко, у селі багатодітну родину Швеців часто згадували, зокрема завдяки сину Михайлу. У родичів у рамці красувалось фото Михайла Швеця із написом золотими літерами:  «Артист императорских русских оперных театров Михаил Швец». У родині Швеців батько гарно співав, був кремезним. Мати вирізнялась з-поміж жінок Городища тим, що не носила очіпок. Тараса Бульбу так і не зіграв Як розповідає дослідник життя і творчості Михайла Швеця, будучи в Америці,  полтавець жив у Нью-Йорку. Там співав у народному домі. Окрім цього, гастролював у Філадельфії, співав на радіо, записувався на грампластинках. Часто брав участь в українських та російських концертах., на Шевченківських ювілейних святах. Солістом Філадельфійської опери він так і не став, але часто його запрошували там виступати. Як скупо писали його сучасники, іноземну мову Михайло Федорович так і не опанував. Останню роль Тараса Бульби Михайло Швець такі не зіграв. Дмитро Чутро, український балетмейстер, що в 30-их роках минулого століття працював в Америці, запросив Швеця на головну роль в опері Миколи Лисенка. Кращого на роль Тараса Бульби не уявляв. Співак погодився і вчив партію, але у прем’єрі участі вже не брав, бо його серце раптово зупинилось. Тай сама прем’єра відбулась аж 1944 року. Довідка «Кола» 1880 рік – народився Михайло Швець. Родини та дітей співак не мав. 1939 рік, 12 листопада – помер Михайло Швець. У 1993 році Національне радіо вперше підготувало передачу, присвячену талановитому українському співакові. В ефірі прозвучали твори, виконані ним у різні роки. Валерій Тесленко досліджував життя і творічість Михайла Швеця, має платівки з піснями полтавця