Я-Репортер: «Чи мають такі люди право називати себе вчителями?»

Лист без змін:



Висока «культура» вихованців педуніверситету – хочеться  вірити що виняток, а не правило.

16 листопада у Міському будинку культури пройшов щорічний конкурс «Студент року», організатором якого став Полтавський національний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка.

Університет вже не один десяток років несе у світ добре вічне, кожного року випускаючи у життя фахових спеціалістів, архітекторів душ – вчителів. Не один відомий науковець, громадський діяч, політик свого часу вийшов з цих стін. В університеті на високому рівні налагоджена співпраця з громадськими організаціями, студентський парламент на чолі з Яременко Катериною завжди радо йде на співпрацю, особливо коли це стосується благодійності, або ж допомоги іншим. Студенти вузу не раз ставали найкращими волонтерами…

Саме вище перелічені факти і стали вирішальними коли представники громадської організації «Наш шлях» обирали культурну програму для гості з Америки,  штат Вайомінг, яка, до речі, родом з Полтави. І першим номером в списку стали відвідини конкурсу «Студент року».

Зі своїм проханням представники організації звернулися до студентського парламенту університету, на що одразу отримали позитивну відповідь, а також два квитки.

Проте перед початком концерту гості не змогли  зайняти свої місця, адже на них уже сиділи студентки, які завчасно прийшли вболівати за своїх товаришів на конкурсі. Ні пред’явлення запрошень з вказаним рядом та місцями, ні численні прохання, ні вік осіб (а нашу гостю супроводжувала жінка – пенсіонер, лікар за фахом, яка все життя пропрацювала в одному з міських шпиталів), ніщо не змогло вплинути на тверде рішення майбутніх вчителів посидіти де їм хочеться.

Замість вибачень та спроби мирно вирішити це питання, гості отримали купу незв’язних слів, які немає бажання цитувати, та пропозицію «пошукати щастя в іншому місці». Для того, щоб не загострювати конфлікт, герої нашої сумної історії, яка так наочно і яскраво демонструє суспільну мораль, вирішили пересісти на інші вільні місця. Та через декілька хвилин до них підійшов молодик, – майбутній вчитель, і в не зовсім ввічливій формі попросив звільнити крісла, адже буцімто вже зайняв їх для своїх друзів. Це при тому, що по запрошеннях були розподілені  лише декілька рядів, інші  – вільні. Цей випадок став останньою краплею і  лікар-пенсіонерка разом з гостею із зіпсованим настроєм та прикрим осадом на душі залишили зал так і не побачивши обіцяного концерту.

Це лише одна-єдина ситуація серед тисяч подібних, котрі щодня трапляються у нашім житті, але ж ми живемо у цивілізованому (начебто) суспільстві, де мають бути присутні елементарні зародки культури, поваги до старших та відчуття правильного. Напрошуються сумні висновки – чого такі майбутні вчителі можуть навчити наших дітей?

Підкрадаються сумніви чи мають такі люди право називати себе вчителями – творцями людських душ, світочами, провідниками… Нажаль дізнатися достеменно імена дівчат які сиділи на «вільних» 12 і 14 місці  13 ряду а також ім’я «гостинного» парубка нам не вдалося.

Проте представники громадської організації щиро сподіваються, що такі люди це поодинокі випадки, виродки з чогось хорошого і світлого. А наша гостя відчувши на собі «гостинність» Полтави відмовилась в подальшому від будь-якої культурної програми, хоча пунктів у списку було ще багато. А висновки, як кажуть, – на розсуд громадськості.

Удовиченко Наталія, ГО «Наш шлях»