Глядачі сприйняли Гришка в естраді по-різному, але аплодували стоячи. Про себе та творчість, а також полтавське коріння всесвітньо відомий тенор розповів в інтерв’ю.
Володимир Гришко у Полтаві– Пане Володимире, на вашому офіційному сайті є інформація, що Ви відмовились від опери. Чи правда це?
– Я кажу, що відмовився від опери. Я виконував її 25 років на таких сценах. Не хочу їх зараз перераховувати. І ви самі знаєте, з ким я співав, у яку п’ятірку входив колись… Це все тлінне, воно пішло. Знаєте, кожному свій час. І у кожного є єдиний постріл, і я його влучно використав, поцілив у десятку. Як сказав Микола Басков, «ти у своїй кар’єрі зробив на два життя». Друга причина – я достатньо навчився багато чому в опері: і в режисурі, сценографії, дивлюсь, хто за пультом стоїть, що він відчуває, яку енергетику несе, як звучить палітра оркестру. І так нецікаво, коли я десь приїжджаю, а біля мене стоїть юнак, тим паче, нетрадиційної орієнтації, і доводить мені, Гришку, як мені треба обійняти і поцілувати Тетяну, Ольгу, Любашу, Наталку Полтавку тощо… ну мені це нецікаво. Я позитивно ставлюсь до нетрадиціоналів, я їх поважаю, бажаю якомога більше здоров’я, кохання, ласки один до одного. Але коли вони заполонили всі театри – від режисера до диригента, гримера, бібліотекаря – знаєте, я там вовчина в чужій шкурі. І на моєму обличчі це видно, що я не їхньої статі людина.
Тому мені нецікаво співати оперу, котру ставить режисер-нетрадиціонал, котрий у коханні до жінки абсолютно не розуміє нічого, так як я розумію в коханні свині до єнота.
Цитата
«На превеликий жаль, я констатую як факт, опера в цій країні нікому не цікава. Англійці кажуть: ніколи не кажи ніколи. Опера звучить у моїй крові. Але на сьогоднішньому концерті ви почуєте абсолютно новий голос Володимира Гришка. Я шукаю своє обличчя. І думаю, що я його знайду саме в святій Полтаві».
– Багато років Ви присвятили опері, виконували композиції з багатьма відомими людьми. Хто залишив найбільший відбиток у Вашому житті, творчості?
– Це мій викладач, світла йому пам’ять, маестро Лучано Паваротті. Це Монсеррат Кабальє. Це мій покійний викладач Володимир Тимохін. Це, дай Бог здоров’я, Зоя Петрівна Христич. Це Білл Шуман із Метрополітен Опера. Ці люди відкрили мені той світ і подарували моєму серцю ту невичерпну любов до великого нетлінного вічного мистецтва.
«Я єдиний, хто може дозволити говорити про геїв у театрах»
– Чому багато оперних співаків мовчать про те, «що театри заполонили нетрадиціонали»? Чому про це говорите лише Ви? Чи це такий свого роду піар?
– Так, я єдиний, бо інші бояться про це казати. Тому що їхній імпресаріо нетрадиціонал, агенція, котра представляє театр цього співака, повна співаків нетрадиційної орієнтації. Якщо співаки скажуть про це, агент їх нікуди не продасть, їх у театр не візьмуть, хоча це буде і другий Паваротті, Андреа Бочеллі, Сафіна (всі ці мої товариші гарні, і слава Богу, нормальної орієнтації). Якщо вони будуть скрізь казати про геїв, із ними буде контракт анульовано, до того ж терміново. Тому я і щасливий, що вже своє здобув як співак, я ще проліз, устиг пролізти туди, як казали про мене: «Гришко проліз туди, на ті вершини, як ведмідь може пролізти через вушко голки». І я туди проліз талантом, харизмою, своєю кров’ю, вірою у свою землю, що дала мені силу і наснагу. Але я знав багато прикладів, коли видатні артисти ставали відомими і, на превеликий жаль, ішли з життя. Прізвищ цих називати не буду, це з колишнього СРСР. Це артисти, котрі потім захворювали і йшли з життя. Хвилює той факт, що артист зраджує єдину тканину біля серця – ту чисту білу душу, для того, щоб йому відкривалися двері на телебачення, радіостанції, в оперних театрах – він робить великий гріх.
– Знаю, що Ви глибоко віруюча людина, співали у Володимирському соборі Києва. Чи досі співаєте?
– Не тільки у Володимирському, а й у святій Лаврі у Другому Єрусалимі, яким є Київ, Лавра свята. Коли питають: «Гришко, якої ти віри?» відповідаю: «Христової». Мене в політику не втруть. Я не фарисей, і фарисеєм ніколи не був. Мене мати багато чого навчила (вона в концтаборі була). І батько, вічна їм пам’ять. Тож у нас церква в Україні єдина і неділима, а я такий же грішний, як багато інших людей. Отже, з себе чистолі я не роблю і робити не збираюсь. Свої гріхи буду замолювати і відповідати за них, коли настане час. Вимолюю долю своїм дітям і співаю в церкві, славлю Бога. Роблю це дуже тихо, якщо щось для церкви, то про це знає тільки Гришко.
– Чи є у Вас послідовники?
– Я ще дуже молодий як тенор. Навіть Кабальє, коли приїздила в Київ, казала: «Не йди з опери, зі сцени. Співати ж нікому». Якщо я вийду не cцену з будь-яким тенором, він буде погано вночі потім спати. Я його просто з’їм, проковтну. Є яскраві голоси, але не навчені співати, не розуміють техніки вокалу, бельканто. На це ідуть роки. Буду радий, якщо з’явиться другий Гришко, котрий спвіатиме все. Я всеїдний, всеспіваючий теж.
– Із ким би хотіли заспівати на одній сцені?
– Із Пономарьовим. Думаю, вийшов би дружній братський тандем. Я дуже його поважаю.
На телебаченні повно вокальних калік
– Знаю, що не хочете бачити своїх дітей співаками, танцівниками. Чому і ким тоді бажали б, аби вони стали?
– Боже спаси, не хочу скалічити долю своїх дітей. Діти виховуються в строгому режимі, правила 1,2 – поважати батьків, цінувати хліб на столі. За всіма традиціями, як мене виховували батьки, я виховую дітей. Вони артистами не будуть, я не хочу, бо бачу, що діється на цих теле-, радіоканалах. Так, українська молодь дуже співуча. Наші українці, особливо з Полтавщини, прикрашали кращі колективи, капели. Але нині через місяць він уже суперзірка. Поряд проходить і тебе не помічає: «А хто то, що то пішло?». Вони каліки, вокальні каліки. Через 2 місяці їх забудуть, як забули Манчжурський конфлікт. Треба мати професію таку, як казали мені Кабальє і Паваротті, щоб можна було прогодувати родину. Артист уже не може бути годувальником. У когось вклали гроші, як у Колю Баскова. Але зараз є «диван для прослуховування». От туди зараз вкладають. Я би не хотів, щоб так було з моїми дітьми. Гришко покладе все своє здоров’я, але дітей виховає і дасть їм гарну професію: адвокат, юрист, лікар. Головне – хай будуть здорові й щасливі люди.
– Що даруєте дітям на Миколая?
– Ніяких Gucci, Apple не дарую. Коштовні подарунки дітям у нашій сім’ї – табу. Цьогоріч Миколай приніс книжки, олівці та фломастери. Дарує й солодощі.
У Володимира Гришка є два продюсерські центри – в Україні та за кордоном. 12 дітей він підтримує в Україні, 3 – в США, причому вони вихідці з України. Це принципово –допомагати своїм.
Після концерту Гришко роздавав автографи– На день Полтави Ви кілька років тому обіцяли підтримувати Станіслава Зубаря з Полтави. Про це нічого не чути.
– Я, на жаль, перевантажений. Та консультував, зможу і надалі консультувати його, допомагати.
Не втримався і спробував полтавського сала одразу після концерту
– Хто супроводжує Вас у турах із рідні? Чи лише команда?
– У Полтаві прийшли родичі, адже у мене тут багато рідні. Мій батько з Полтавщини. Родичі принесли мені 5 кіло сала – генеральського, з прошарком м’яса. Я не втримався і шматочок скуштував після концерту прямо в автобусі. Дружина повезе сало в Америку, я навчився за багато років провозити такий товар.
Як співак дбає про здоров’я
- Не п’є алкоголю зовсім (колись була проблема з алкоголем).
- Співак перестав їсти продукти з ГМО, адже сподівається діждати онуків та правнуків, піклується про здоров’я.
- Удома в заміському будинку є тренажери, спеціально спортзалу артист не відвідує.
- Коли проблеми з голосом – молиться. В інші засоби не вірить.
Про знакову зустріч
«У Києві побачив я якось дівчину, яка дуже мені сподобалась. Підходжу, представляюся: народний артист України.
На що вона:
– Та вас тут косяками!
А потім та дівчина народила мені в Америці двох дітей».
Довідка «Кола»
Володимир Гришко одружений, має двох дітей-підлітків, сина Володимира та доньку Анну-Стефанію. Має будинки в Україні та в США, які, як сам говорить, «заробив своїм горлом».
