2 лютого Полтавщина святкує 200-літній ювілей із дня народження Євгена Гребінки. Більшість знають його як поета та байкаря. Але в усьому світі відомий романс «Очи черные», вірші до якого написав наш земляк, натхненний коханням до дівчини з Полтавщини.
Портрет Євгена Гребінки, 1837 рік. Робота його друга Тараса Шевченка. Фото uk.wikipedia.orgЕвген Гребінка писав двома мовами – українською та російською. Талантом полтавця захоплювались його сучасники. Нині про нашого земляка більше знають як про байкаря, найвідоміша байка якого – «Ведмежий суд». Між тим у всьому світі співають романс «Очи черные», слова якого належать Євгену Гребінці.
Ім’я полтавця даремно забуте і не таке відоме, як Гоголя, хоча проза Євгена Павловча не менш цікава за твори Гоголя, автор майстерно передає дух епохи і звичаї та особливості полтавської землі. Про це говорить чи не єдиний гребінкознавець в Україні Юлія Сирота, кандидат філологічних наук, завкафедрою перекладу та іноземних мов Полтавського інституту економіки і права. Романи «Чайковский», «Доктор», «Приключения синей ассигнации» – цікаві і сюжетом, і манерою подачі, але жаль, що читають ці твори філологи, літературознавці тощо.
Євген Гребінка першим переклав українською поему Олександра Пушкіна «Полтава».
– Пушкін мав у власній бібліотеці книгу, в якій був переклад його «Полтави» Гребінкою, – розповідає Юлія Олександрівна.
У родині дрібного поміщика був другою дитиною із дев’яти
Євген Павлович народився в селі Убіжище Пирятинського району (нині це село Мар’янівка Гребінківського району).
Батько мав 20 кріпаків, був відставним офіцером Малоросійського кавалерійського полку. Саме Павло Гребінка перейменував хутір Гребінчин Яр на Убіжище.
Початкову освіту Євген здобув удома, ще змалку вчителі бачили в хлопчика потяг до знань, любов до читання. Тямущого сина Євгена батько повіз складати іспити в Ніжинську гімназію вищих наук (з неї вийшли Гоголь та багато інших представників інтелігенції). У закладі діяв літературний гурток, де пробує свої сили і Гребінка. Саме в студентські роки почав друкуватись 17-річним юнаком.
Там Євген видавав рукописний журнал «Аматузія».
Після гімназії Гребінка вступив на військову службу, служив недовго, менше року, наприкінці 1831 року вийшов у відставку. У цей час він повертається додому, побував у Лубнах, Снітині в маєтку Новицьких та інших знайомих.
Удома Євген Павлович провів два роки, працював над «Малоросійськими приказками» (видані у 1834 р.), над подальшим перекладом пушкінської «Полтави» (почав у Ніжині, перший уривок опублікував в «Московском телеграфе» № 17 за 1831 року), яка вийшла окремою книжкою у 1836 році. Постійно їздив до Пирятина по кореспонденцію.
Але нудне життя глухого провінційного хутора не задовольняло письменника, і окрилений першими літературними успіхами, Гребінка їде в кінці 1833 року в далекий і принадний Петербург.
Звідти писав батькам: «Тіло моє було в столиці, а душа далеко – в рідному степу, під солом’яною покрівлею маленького будиночка».
Служив чиновником, з 1835 р. викладав словесність у Дворянському полку, з 1837 р. у військово-навчальних закладах. Був знайомий з О. Пушкіним, І. Криловим, О. Кольцовим. І. Тургенєвим, мав дружні зв’язки з Г. Квіткою-Основ’яненком, П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, В. Забілою.
Із листопада 1838 року він залишає чиновницьку посаду і до кінця життя тільки викладає російську мову та словесність та присвячує себе літературі й родині.
Як писав у спогадах про Гребінку його учень Сурожевський, Євген Павлович був людиною завжди привітною, хлібосольною, що характерно для українців, а також мав добре почуття гумору. (Переклад із видання «Исторический вестник», сентябрь, 1899).
Учні запам’ятали Гребінку в роки його хорошого здоров’я вищим середнього зросту, середньої статури, завжди в русі.
В огні горітимеш за такий язичок!
А ще Євген Гребінка вмів жартувати, був дотепним, за що його любили студенти і чекали уроків педагога.
Корпусного священика Іоанна Протопоповича він спитав одного разу, чи знає той Євангелія?
– Ще б пак, я майже всі Євангелія знаю напам’ять, – сказав священик.
– Добре, то скажіть тоді, батюшко, чому до Ісуса Христа завжди народжували чоловіки, а після нього почали народжувати жінки?
Викладачі дивляться на батюшку в очікуванні, а він не знає, чи йому сміятись, чи плакати.
– Що ти таке видумав (батюшка звертався іноді на «ти»)?
– Та якже, у Євангелії, яке ви знаєте напам’ять, сказано: Авраам народив Ісаака, Ісаак народив Іакова…. Ітак всі мужчини родять 14 поколінь до Давида і 28 до Христа.
Усі сміялись давно, батюшка теж усміхався, і з усмішкою сказав:
– Йому в пеклі буде мало міcця, ну вже і язичок!
Белінський критикував, а на сало, ковбасу та вишнівку приходив
Один із російських літературознавців та критиків Віссаріон Бєлінський то критикував Гребінку за його романтизм, то хвалив його талант, коли письменник звертався до реалізму.
А от коли з рідного Убіжища Гребінці передавали сало, ковбаси та вишневу наливку, то Бєлінський був серед поціновувачів української гостинності й гостинців.
Не лише своїм братам і сестрам допомагав вибитись у люди, а й викупляв Шевченка
Як стверджують дослідники, Євген Павлович допомагав молодшим братам і сестрам вивчитись та влаштуватись. Найбільш відомим став брат Аполлон, котрий був архітектором у Санкт-Петребурзі.
Коли відомі люди задумали викупити з кріпацтва Тараса Шевченка, серед ініціаторів також був і Євген Гребінка, котрого потім пов’язували довгі роки дружби з поетом.
Гребінці закидав дехто з його сучасників, що пише російською.
Але в той час держави Україна не було, край у російській імперії називали Малоросією. Мова пригноблювалась, твори українською друкувались рідко, порівняно з російськомовними. Тому багато письменників епохи романтизму, і не лише цього періоду, писали двома мовами, або російською, хоч і передавали у творах життя і побут українців. Адже так їхня творчість мала шанс бути донесеною до читача. Російською писав навіть Шевченко.
Як познайомився з тією, кому присвятив «Очи черные»
У селі Березова Рудка (нині Пирятинського району) Євген Гребінка та Тарас Шевченко побували у гостях у поміщика Платона Закревського. На бал збирались однокласники Закревського, котрі вчились із ним у Ніжинській гімназії вищих наук, серед яких і Гребінка. Там Євген Павлович закохався у набагато молодшу Марію Ростенберг, доньку поміщиків.
– Вона відповіла поету взаємністю, але коли Євген
Павлович попросив руки дівчини, то батьки порадили почекати, поки донька підросте, – розповіла Юлія Сирота.
– Гребінка вирушив у Петребург, Марія залишилась в Україні чекати коханого. Наступного літа письменник із Марією побрались. Як згадують його сучасники, жило подружжя добре. У подружжя народилась донька Надія.
Романс та його виконавці
Саме майбутній дружині (за однією версією) натхненний коханням Гребінка присвятив поезію, яку нині знають як романс «Очи черные», вірш «Черные очи» вперше був опублікований у 1843 році в «Литературной газете». За іншою версією вірш Гребінка присвятив першому коханню, Мар’яні, теж із Полтавщини, яка вийшла заміж за багатія (цієї думки дотримуються менше дослідників).
Виконавець Федір Шаляпін додав до трьох строф ще дві і трохи переробив текст, познайомив світ із цим шедевром. Музику написав Флоріан Герман, обробка Софуса Гердаля.
Один із кращих виконавців романсу Федір Шаляпін з дружиною, італійкою Іолою Торнагі, на честь якої він додав куплети до пісні. Фото ru.wikipedia.orgРоманс був та є в репертуарі Ізабелли Юр’євої, Йосипа Кобзона, Володимира Висоцького, Дмитра Хворостовського, Патриції Каас, Шарля Азнавура та інших. «Очи черные» часто називають народною піснею або циганським романсом. Виконують романс і на циганський манер, і в джазовій обробці, навіть у рок-варіанті.
| Первоначальный вариант (Е. Гребёнки) | Вариант (Ф. Шаляпина) |
| 1. Очи чёрные, очи страстные, Очи жгучие и прекрасные! Как люблю я вас, как боюсь я вас! Знать, увидел вас я в недобрый час! 2. Ох, недаром вы глубины темней! Вижу траур в вас по душе моей, Вижу пламя в вас я победное: Сожжено на нём сердце бедное. 3. Но не грустен я, не печален я, Утешительна мне судьба моя: Всё, что лучшего в жизни Бог дал нам, В жертву отдал я огневым глазам! | 1. Очи чёрные, очи жгучие, Очи страстные и прекрасные! Как люблю я вас! Как боюсь я вас! Знать, увидел вас я не в добрый час! 2. Очи чёрные, жгуче пламенны! И манят они в страны дальние, Где царит любовь, где царит покой, Где страданья нет, где вражде запрет! 3. Не встречал бы вас, не страдал бы так, Я прожил бы жизнь улыбаючись. Вы сгубили меня, очи чёрные, Унесли навек моё счастие. 4. Очи чёрные, очи жгучие, Очи страстные и прекрасные. Вы сгубили меня, очи страстные, Унесли навек моё счастие… 5. Очи чёрные, очи жгучие, Очи страстные и прекрасные! Как люблю я вас! Как боюсь я вас! Знать, увидел вас я не в добрый час! |
Євген Павлович прожив лише 36 років, помер письменник від сухот (туберкульозу).
– 14 років життя в Петербурзі далися взнаки, адже у вологому петербурзькому кліматі люди, котрі народились і виросли в досить сухому краї, нерідко хворіли і помирали. У ХІХ столітті туберкульоз забрав чимало життів відомих людей, ліків від хвороби не було.
Після смерті Євгена Павловича вдова Марія ще раз виходила заміж, народила дітей. Старшу Надію від першого шлюбу віддала на навчання. Новий чоловік П. Маслов не вмів господарювати на землі, а коли дружина захворіла і згодом померла, почав пиячити, пропив навіть статки дружини. Тож донька Надія змушена була бідувати.
– Донька Гребінки не залишила по собі нащадків, оскільки заміж ніколи не виходила. Віку вона доживала у Полтавському дворянському приюті, де була сестрою милосердя – доглядала немічних та знедолених дворян і дворянок, – розповіла Юлія Сирота.
Про це ідеться у спогадах учня Євгена Павловича Сурожевського («Исторический вестник», 1900, декабрь).
Шевченко, до речі, теж у Березовій Рудці зустрів любов – був закоханий у дружину Платона – Анну, якій присвятив вірші й чиї портрети писав, гостюючи в Закревських. Почуттів Гребінки до юної Ростенберг Шевченко не поділяв через 15-річну різницю у віці закоханих та те, що дівчина була родичкою ненависного йому пана Енгельгардта.
До того ж із Шевченком Гребінка посварився через кохання Тараса Григоровича до дружини Закревського. Ревний християнин Гребінка був проти того, що його друг кохає заміжню жінку.
Будинок у Мар’янівці вважали поетовим дарма
Довгий час у селі Мар’янівка був будиночок, до якого возили туристів та школярів. Їм розповідали, що цей дім має пряме відношення до Євгена Гребінки, розповіла Юлія Корж, із міста Гребінки.
– Але насправді будиночок належав чи то молодшому брату Євгена Аполлону, чи комусь із нащадків брата. Пару років тому дім був у жалюгідному стані. Нині будиночка немає, він розвалився, адже був із глини, – про це розповіла Надія Бутенко, керівник відділу культури Гребінківської райадміністрації.
До ювілею в області
Телекомпанія «Лтава» відзняла фільм, який планують показати сьогодні, 2 лютого. У педуніверситеті цього дня запланована конференція.
У місті Гребінка будуть заходи, де чекають представників Міністерства культури. У Мар’янівці за кошти обласного бюджету відреставрували могилу Гребінки, на що витратили 295 тисяч.
«Очи черные» – візитна картка, якою гордяться в Росії, як символом російськості в багатьох країнах світу.
Євгена Гребінку вважають своїм не лише в Україні, а й у Росії за значний внесок у літературу.
За життя Євген Павлович написав більше 40 романів та повістей, багато байок, серед яких найвідоміша «Ведмежий суд», ліричні поезії. Багато фраз із його байок стали крилатими.
Євген Гребінка почав упорядковувати та видавати власні твори, планував вісім томів, але встиг лише 4. Інші 4 томи були опубліковані вже після його смерті.
Юлія Сирота, гребінкознавець із Полтави. Досліджувала російськомовну прозу Гребінки
