Про них мало відомо. Де точно вони похоронені, відомостей теж небагато. А серед полтавців досі ходять легенди, що поранені, без ніг зенітниці і зенітники намагались боронити місто від ворога.
Ці події сталися 1944-го, уночі 22 та 23 червня під час операції «Френтік». Воєнні баталії вже перемістились на правий берег Дніпра, Полтавщина вважалась визволеною. А Полтава, Миргород і Пирятин зазнали бомбувань від фашистів.
Бійці, скалічені осколками, з останніх сил марно стріляли по літаках
Уночі нацистська армада літаків бомбила та скидала міни на авіабазу Полтави. Увесь аеродром палав вогнями, адже саме напередодні нальоту зі США доставили та вивантажили на території бази бочки з 100-октановим бензином та боєприпаси.
«У ніч з 21 на 22 червня при масованому нальоті авіації противника на об’єкт, що оборонявся, єфрейтор Снігур Павло Сазонович, котрий був заряджаючим, вів вогонь, збільшуючи його темп. Міною, яка розірвалась, був тяжко поранений, але дослав черговий снаряд, провів постріл, і втрачаючи свідомість, помер». Представлений до нагороди посмертно орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. Про це йдеться у книзі «Операція Френтік» кандидата історичних наук Л. Любимського.
Цієї ж ночі загинули і зенітниці та зенітники.
До речі, дані про рідних, що загинули або пропали безвісті на війні, можна знайти через Інтернет на спеціальному сайті.
– Найтяжче було жінкам-зенітницям, – розповідає Оксана Бондарець, екскурсовод військово-історичного музею, що діє на території Авіамістечка. – Адже підіймати важкі снаряди жінкам фізично важче, ніч чоловікам. Бійці намагались із установок уразити ворожі літаки, але на висоту 3-4 кілометри снаряди або не долітали, або потрапити у ціль снарядом у темноті було практично нереально.
До того ж освітлювальні прожекторні установки нацистська авіація розбомбила одразу, а без них бійцям на землі було неможливо поцілити у літаки противника.
Спочатку на авіабазі вважали, що кілька ворожих машин таки збили. Але, як виявилось наступного дня, обороняючи авіабазу і зенітники, і зенітниці загинули, а жоден ворожий літак не збили.
Втрати, за офіційними даними – 30 радянських та 3 американських військовослужбовці. Поранення отримали 80 та 15 осіб відповідно.
Офіційна відповідь із головного архіву, який береже таємниці війни
Полковник Віктор Дейнега, командир в/ч А-2673 та засновник музею, років 4 тому зацікавився долею загиблих зенітниць
Діарама в музеї. До 9 травня планують відкрити ще один зал, де буде картина, присвячена жінкамта зенітників. Раніше про зенітниць були хіба згадки у працях дослідників, як наприклад про сержанта Хлиханову у книзі полтавця Дмитра Кального. Кальний, директор музею авіації та космонавтики з’ясував імена 17 загиблих, серед них і 4 жінки. А де поховані і скільки їх – тих, хто із зенітних гармат намагався відбити атаку німецьких літаків, – довго не було відомо.
У книзі «Операція «Френтік» Любимський, посилаючись на дослідження Дмитра Кального і ветеранів авіабази, пише, що вони похоронені у братських могилах у селі Рибці. На могилі був дерев’яний обеліск із прізвищами. Але з часом не стало і його, зберігся лише ледь помітний пагорб. Потім могилу відновили, за нею доглядають воїни авіабази (в/ч А-2673).
Андрій Пушкарєв подав запит у Подольський архів (основний військовий архів СРСР. Усі дані, що стосувались Великої Вітчизняної війни, зберігаються там). Відповіді довго не було, лише після втручання знайомого полтавця, генерала армії Петра Дейнекіна, котрий живе у Москві, прийшла відповідь (точніше йому, а він переслав до музею, адже на запити з України, м’яко кажучи, співробітники архіву відповідають не надто охоче).
У відповіді йшлося, що бійці, а серед них і жінки-зенітниці, що відбивали напад 22 червня 1944 року, поховані в селі Івонченці. Відповідь з архіву – догма, саме там інформація, що не підлягає сумніву.
– Це логічно, адже саме на північній стороні стояли зенітки. Але де саме могила, не встановлено, – каже Андрій Миколайович. Ми підключили, щоб це з’ясувати, і посадовців Полтави. Та досі залишається питання відкритим. Адже ексгумації ніхто не робив, для цього потрібні дозволи, обладнання, а це вже не наша справа, не в нашій компетенції.
У селі Жуки Полтавського району, що далі за Івонченцями, старожили говорили військовим, що саме в цьому селі прах зенітниць та зенітників.
Як вважає Пушкарєв, воно і не дивно: після війни, коли укрупнювали кладовища, здійснювали перепоховання і загиблих бійців. Тож цілком можливо, що у селі Жуки в братській могилі покоїться прах зенітниць.
До теми: В окупованій Полтаві одні вмирали з голоду, а інші відкривали свою справу
Каблучка, викопана на дачній ділянці, могла належати одній із зенітниць
Минулої осені на власній дачній ділянці генерал-майор Геннадій Котляр, колишній командир авіадивізії Полтави, викопав жіночу каблучку. Знаючи, що в цих місцях, де нині дачі (район Авіамістечка), а у війну була територія авіабази, загинули зенітниці, генерал-майор припустив, що прикраса могла належати одній із загиблих дівчат. Адже саме там стояли позиції зенітних установок і кулеметів.
Як розповідав Геннадій Климентійович, він поніс каблучку до ювеліра, щоб дізнатись, яких років ця річ. Ювелір визначив, що срібна каблучка з позолотою виготовлена у кінці 30-их років ХХ століття, начебто знайшов на ній і викарбуваний рік – 1936.
– Я переконаний, що перстень належав одній із зенітниць, – сказав Геннадій Котляр, колишній заступник командуючого Військово-Повітряних сил України.
Геннадій Климентійович каже, що у тому місці, де він викопав каблучку, у ґрунті на глибині у штик лопати було багато кулеметних гільз. Раніше полтавець саме там не перекопував землю.
Нині генерал-майор віддав знахідку у музей, який діє у Авіамістечку, і до Дня Перемоги відчинить двері після реставрації.
Відвідувачі музею зможуть побачити каблучкуА в експозиції музею є офіційна відповідь з архіву та імена тих, хто поліг у ніч бомбувань.
До теми: Після визволення Полтави повідомлення «тело утонуло в реке» стали буденними для жителів
З історії операції «Френтік»
Саме 1944 року, з квітня, у Полтаві дислокувалась база, на якій обслуговувались літаки союзників – США. Полтава стала тим пунктом, де американські літаки могли заправитись після бомбардувань стратегічних об’єктів нацистської Німеччини.
Життя авіабази в Полтаві у 1944 роціДовідка «Кола»:
Суть операції «Френтік» полягала в тому, що американській авіації для здійснення «човникових» операцій проти Німеччини та її союзників у Полтаві, Миргороді й Пирятині були надані аеродроми, які союзники активно використовували. У Полтаві знаходились бомбардувальники Б-17, так звані «літаючі фортеці», у Миргороді – винищувачі.
– Вилетівши із Англії та Італії, літаки армії США бомбили важливі об’єкти нацистської Німеччини, – розповідає Андрій Пушкарєв, нині полковник запасу, начальник військово-історичного музею 13-ої Дніпропетровсько-Будапештської важкої бомбардувальної авіадивізії. – А повертаючись назад, до баз, вони часто потерпали від атак німців. Тоді у 1944 році країни антигітлерівської коаліції втілили ідею човникових «операцій» як вид співробітництва. Тобто літаки не повертались додому після бомбардувань відразу, а повинні були базуватись на іншому аеродромі, заправлялись, ремонтувались, якщо потребували цього. Далі могли летіти знову армадою, скидаючи бомби, аби ослабити міць Німеччини.
– Перші американські спеціалісти по обслуговуванню бази в кількості 46 осіб прибули до Полтави у квітні 1944 року, –пише історик Віктор Ревегук у книзі «Полтавщина в роки Другої світової війни (1939-1945)». – Їх розмістили в житловому будинку на території авіамістечка, але невдовзі виявилося, що він був замінований німцями і не вибухнув лише тому, що миші і щури пошкодили дроти. Протягом короткого часу американські вояки з допомогою радянської аеродромної обслуги продовжили на 300 метрів злітно-посадкову смугу і спорудили ще одну, доставили пальне, боєприпаси і харчі. Водночас створювалася протиповітряна оборона: рили траншеї для укриття особового складу, установлювали зенітні гармати. Із повітря базу мала прикривати радянська 310 винищувальна дивізія ППО.
Як стверджує Андрій Пушкарєв, у будівництві злітно-посадкової смуги брали участь і жінки. Світлини, як вони укладають важкі металеві плити, є в музеї.
Полтавці теж пліч-о-пліч допомагали ремонтувати літальну техніку, готували їжу як для своїх співробітників бази, так і для американських. Разом проводили дозвілля: танці, волейбол.
(Фотграфії Ніни Король та з архіву військово-історичного музею)
До Дня перемоги: Нацисти, відступаючи, палили Полтаву і десятками вбивали жителів
