Рядки з пісень народного артиста України Анатолія Матвійчука вже давно стали крилатими. «Що це було? Мабуть, НЛО» – одна з тих, яку чув багато хто. Серед пісень Матвійчука – «Эта женщина», «Сивий музикант», «Полустанок любові», «Зніми, фотограф, нас». Крім того, артист писав вірші та музику для багатьох українських та російських зірок естради, а також він – автор гімну вболівальників ФК «Динамо».
– Пане Анатолію, знаю, що музика Вас захоплювала з дитинства, чому ж не пішли вчитися на артиста чи музиканта, а обрали факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка?
– Ще у 8 класі мені подарували на день народження гітару, яка коштувала 7 рублів 50 копійок. Із цього й почалася моя творчість. Мене наче прорвало, одразу почав писати пісні, дуже швидко вивчив акорди. Після 8 класу ми з татом пішли шукати технікум, куди б я міг вступити. Зайшли до індустріального, там почали розповідати про спеціальності і, наче між іншим, сказали, що в них є апаратура для ансамблю, щоправда, ансамблю самого ще не було. І я одразу сказав, що буду вчитися тут. Мій творчий шлях був визначений, хоча вчився я на техніка-теплотехніка. Та більше часу приділяв ансамблю, з яким їздили на різні конкурси та фестивалі, де відбувалася моя справжня мистецька практика. Що стосується подальшого вибору, то пішов навчатися до університету Шевченка тому, що мої спроби вступити до Київського музичного училища не мали успіху.
Із дружиною Любою: коханою, другом, продюсером– Тоді, як сталося, що журналіст із чималим досвідом роботи, вирішив поміняти перо на сцену?
– Справді так сталося, що я журналіст, який отримав вищу нагороду в галузі журналістики – премію Івана Франка, член Спілки журналістів України, а віддаю свою душу співу та естраді. Ще з останнього курсу навчання працював у газеті «Молодь України». Потім перейшов працювати до журналу «Музика», у мене з’явилося більше часу для пісенної творчості. На той момент уже був записаний альбом. Тож поміняти професію було неважко, бо в основі пісенної творчості, як і в журналістиці, лежить слово. І результат один – ми впливаємо на свідомість людей, на їхню душу, світогляд.
– До речі, Анатолію Миколайовичу, Ви народилися у творчій родині? Хтось із рідні займався вокалом, музикою?
– Ви знаєте, моя родина дуже творча, але професіоналів у ній не було. Тато грав на кількох музичних інструментах, добре співав. Мама моя, вона сама із Сумщини, знала дуже багато частівок, вдома, коли я був маленьким, вона постійно співала їх.
Перші свої пісні чув і на танцях, і на пляжах
– Ви не лише співак і композитор, а й автор власних пісень. Пам’ятаєте, яку пісню написали першою?
– Зараз у мене вже, мабуть, написано під тисячу пісень, але я пам’ятаю добре свою першу пісню. Написав її щойно навчився грати на гітарі. Вона була дуже банальною, наївною, довго мучився, кому б її показати. Наважився показати своєму шкільному другу і він мене підтримав, сказав, що пісня класна. Одна з перших пісень – «Слепая любовь» була написана ще, коли я не мав доступу до радіо і телебачення. Співав її на танцях, концертах, вона стала популярною. Було дивно почути, що її співають на пляжах, у компаніях. Тоді я зрозумів, що пісні мої пішли в люди, вони подобаються, значить, цим варто займатися.
В Ізраїлі вважають, що пісня «Эта женщина» присвячена Аллі Пугачовій
– Яка з Ваших пісень стала візиткою Анатолія Матвійчука?
– На різних етапах моєї творчості народжувалися всякі пісні. Можна умовно поділити навіть на кілька етапів. Перший був фольклорно-побутовим, веселим, гумористичним. У першому альбомі (вийшов ще в 90-х роках), у мене були такі пісні: «Запорожці», «Дим-димок» про бабу Ганю, яка в селі Бородянка гонить самогонку і мріє про незалежність, коли всі будуть займатися такою підприємницькою діяльністю. Мегахітом тоді була пісня «НЛО», люди й сьогодні говорять: «Що це було, мабуть, НЛО». Ця пісня підривала стадіони, концертні зали, бо люди вже на другому приспіві співали її зі мною. Та що говорити, і сьогодні інколи просять її заспівати на концертах, хоч я вже зовсім інший. Другий етап – лірично-філософський. Тоді з’явилися такі пісні «Два птахи», «Зніми, фотограф, нас», яку дуже добре знають люди, бо вона часто звучить на українському радіо. Ну, а потім пішли патріотичні пісні, такі, як «Я – українець», яку Поплавський зробив своїм брендом. Така хітова річ у мене є як «Эта женщина», яка розлетілася по всьому світу, її співають і в Америці, і в Росії, і в країнах Європи. Люди говорили навіть, що вона створена на вірші Єсеніна, а один чоловік написав мені, мовляв, як ви можете співати цю пісню, якщо її написав мій друг, який живе в Ізраїлі і присвятив Аллі Пугачовій. Десь із десяток професійних виконавців співають її в Росії.
– Ваш зоряний час припав на 90-ті роки. Тоді «Що це було, мабуть, НЛО» не наспівували тільки ліниві. Що ж сталося потім, адже Вас стало менше чути?
– Коли зароджувався український шоу-бізнес, всі вірили в те, що настане такий час, коли ми, українські артисти, будемо затребуваними. Але не так сталося, як гадалося. На багатьох людей у той час звалилися шалені гроші, і вони фінансували красивих дівчаток, людей, які наслідували західних артистів. Ми не змогли створити в країні радіостанцій та телебачення, які б поширювали національний продукт. Тому українські артисти сьогодні загнані, вони перебувають в інформаційній резервації.
Писав пісні для Доліної, Леонтьєва та Яремчука
– Кого із сучасних молодих артистів вважаєте справді талановитими і перспективними?
– Останнім часом я вражений від співу Іларії. Якось на конкурсі «Коронація слова» вона підійшла до мене і подарувала свій диск, який я довго не слухав. А потім, їдучи в машині, ввімкнув і був зачарований. Прекрасні мелодії, сюжети.
– Ви колекціонуєте жаб, скільки вже їх у вашому арсеналі? Чи є якісь ексклюзивні чи незвичайні?
– Колись я написав жартівливу пісню «Жаба», присвячену особливій рисі українського народу – заздрості. Коли я цю пісню виконав, мені на концертах почали дарувати жаб, при цьому найрізноманітніших. У мене вдома ціла колекція таких артефактів, від дорогих та ексклюзивних до дитячих гумових. Усе це зберігаю, як нагадування про те, що є публіка, яка мене поважає й любить.
– Ви створювали пісні для багатьох відомих артистів. Розкажіть, кому і які пісні писали?
– Свого часу я писав багато пісень для Алли Кудлай, Світлани та Віталія Білоножків, Ірини Білик. Були пісні на мої вірші в репертуарі Лариси Доліної, Назарія Яремчука, Валерія Леонтьєва, Ірини Понаровської. У Алли Кудлай в репертуарі є знакові для неї пісні, створені мною, зокрема «Красива жінка, незаміжня», «Коханка». Для Білоножків я написав пісню «Простий мотив для двох сердець», яка потім дала назву фестивалю «Мелодія двох сердець», «Яблуневий туман» і багато інших пісень. Для Лариси Доліної у співавторстві з композитором Ігорем Корнелевичем я створив пісні «Маугли», «Варьете потерянных сердец». Для Ірини Понаровської я створив пісню «Песочные часы». Зараз продовжую писати для інших співаків, але не так інтенсивно, як раніше. Зокрема для Надії Кадишевої написав нещодавно дві пісні: «Рідня», «Сопілочка». Це 2 україномовні пісні, які є в репертуарі російської співачки.
Із дипломом та статуеткою, які завоював на конкурсі "Коронація слова"До Полтави Матвійчука не запрошують
– Коли збираєтеся виступити перед полтавською публікою?
– Стосовно Полтави зазначу, що ми, артисти, співпрацюємо з менеджерами, підприємцями, які влаштовують концерти. Якщо будуть запрошення від місцевих імпресаріо, то я обов’язково приїду до Полтави.
– Ваша дружина Любов також артистка?
– Моя дружина Люба не музикант, але вона дуже любить музику, творчість, бо її тато був музикантом. Коли ми познайомилися, вона сказала, що артистам треба допомагати і підтримувати їх. Дружина була моїм продюсером, організовувала всі мої творчі вечори, зокрема, «Полустанки любові», яких було 4. Сьогодні дружина працює в Київраді і менше має можливості й часу мені допомагати.
– Насамкінець, щоб Ви побажали читачам нашої газети?
– Оптимізму і позитивних думок насамперед. Бо думки матеріальні, про що ми думаємо, те ми до себе й притягуємо. Натхнення і добра, духовного і матеріального.
Довідка «Кола»
Анатолій Матвійчук народився 29 вересня 1958 року в місті Києві. Закінчив Київський індустріальний технікум, а потім Київський національний університет імені Тараса Шевченка (факультет журналістики). Член Спілки журналістів України. Був ведучим різних музичних телепрограм «Відеомлин», «Музичний телеярмарок», «Фант-лото Надія». Перший сольний альбом з’явився 1989 року – «Запорожці». Член журі популярних конкурсів: «Слов’янський базар», «Веселад», «Крок до зірок». Співак, композитор, поет.
