Відомий фокусник працює з багатьма предметами: кільцями, носовими хустками, мотузкамиМикола Біденко – улюблений фокусник прем’єр-міністра Росії Медведєва з полтавською пропискою
– Миколо Андрійовичу, свій 55-річний ювілей, ви вирішили відсвяткувати на своїй малій батьківщині – у Полтаві. Розкажіть чому?
– Я завжди був і назавжди залишусь українцем. Сам із Лубен, але Полтава – це рідне місто, улюблене. Своє 50-річчя я зустрів у Москві. Але, якби я 55 років (день народження в ілюзіоніста 3 вересня – авт.) святкував не в Полтаві, то не зміг би цього пробачити собі. Крім того, на ці дні припадає ще одна важлива подія – мені присвоюють звання заслуженого діяча мистецтв України. Я з гордістю отримаю цю нагороду із рук мого прекрасного друга, народного артиста України Германа Юрченка. 8 вересня я збираю своїх найкращих друзів на своєму ювілеї. Це буде одночасно і знак поваги моїх друзів, і знак поваги моєї України, яка визнала мене, як артиста.
– Розкажіть, як Вас, полтавця, «занесло» до Москви?
– Це був дуже тривалий шлях. Спочатку я закінчив Лубенську циркову студію, одну з найкращих в Україні. Потім було Київське циркове училище. Працював я спочатку в Київському цирку, а згодом мій шлях переплівся з естрадою. Працював із багатьма відомими артистами, зокрема з Валерієм Леонтьєвим. Та доля звела з Анатолієм Пащенком та гуртом «Краяни».
У «Краянах» був одночасно директором та фокусником
– Ви ж були адміністратором гурту? Довго?
– Я був директором гурту 20 років. Десь через рік після того, як я почав працювати в «Краянах» фокусником, Анатолій побачив в мені адміністративну «жилку» і запропонував стати директором гурту. Це були 80-ті роки, коли «Краяни» – зірковий колектив – гриміли на весь Союз. Я одночасно був у гурті і артистом оригінального жанру, і директором. «Краяни» – це моє дітище. Після смерті Анатолія Пащенка, я за них відповідаю, живу цим колективом, вони в моєму серці.
– Кажуть, що ви улюблений фокусник прем’єр-міністра Росії Дмитра Медведєва? Які фокуси показуєте прем’єру?
– Показую все, що вмію. У Медведєва немає якогось улюбленого фокуса у моєму виконанні, він просто любить моє мистецтво. При чому вже багато років. У нас прекрасні стосунки, ось, наприклад, минулого тижня в мене був виступ у Медведєвих.
– А коли познайомилися з Дмитром Анатолійовичем? Можливо, пам’ятаєте, що це був за захід?
– Познайомилися ми років 7 тому на дні народженні його сина Іллі, куди мене запросили фокусником. Мій виступ сподобався йому та його сину, що дуже важливо, а також дружині Світлані. У нас прекрасні дружні стосунки.
– Миколо Андрійовичу, кажуть, що син Медведєва в дитинстві захоплювався фокусами, демонстрував вам те, чого навчився.
– Є таке. Ми з ним зустрічаємося доволі часто. Хлопець росте, вже навчається на 2 курсі МДІМВу, він на рік молодший за мого сина. Так, йому подобаються фокуси, але такого величезного захоплення, як в дитинстві вже немає. Жанр фокуса – доволі рідкісний і не всім даний. Я дуже хотів, щоб сину Ростиславу передалися мої можливості, прагнув цього, але, на жаль.
На одному з концертів Біденко зняв із Медведєва годинник
– На Ваших виступах у Дмитра Медведєва траплялися якісь кумедні історії, випадки?
– Звичайно, що були! На одному з концертів, я демонстрував фокус-контроль. Тобто при зустрічі гостей стояв у костюмі охоронця і виймав із кишень кожного, хто заходив, ніби то наркотики, пістолети. А от із Дмитра Анатолійовича я умудрився зняти годинник. Ведучим заходу був Валдис Пельш, який в одному з конкурсів зробив переможцем Дмитра Анатолійовича та сказав, що він, як переможець отримає цінний приз. Призом виявився годинник, якого я зняв. Медведєв говорить, що годинник, один в один, як у нього. А потім дивиться на свою руку і розуміє, що він насправді його. Ось така робота фокусника.
– До речі, а де Ви вчилися фокусам, чому обрали цей жанр циркового мистецтва?
– Я записався в циркову студію, що була при Будинку культури в Лубнах. Ось так років із 7-8 розпочався мій шлях до мистецтва. Щодо фокусів, то тут головне – володіти рукою, вміти маніпулювати нею. Учитель мій лубенський побачив у мені талант та відвіз до Київського циркового училища. Там викладач дав мені завдання, яке я успішно виконав, і запросив мене після школи вступати до їхнього навчального закладу. Нині я викладаю це мистецтво в Московському цирковому училищі, тому знаю, що таке рука фокусника і чому не всі можуть ними стати. Насправді рука фокусника – це диво, яке дається одному з мільйонів.
– Миколо Андрійовичу, а якийсь реквізит, Вам як фокуснику потрібен на сцені?
– Фокусник, який удосконалює свою майстерність, піднімає планку, розуміє, що з простим реквізитом на сцену вийти неможливо. Для цього в Тель-Авіві в кращій світовій майстерні циркового мистецтва виготовляють реквізити. Замовлення для мене роблять півроку-рік, адже мій реквізит повинен бути казково красивим та незвичайним, а головне підходити для моєї руки. Я – професіонал, уже ввійшов у світову історію ілюзіоністського мистецтва, існує таке поняття, як «рука Біденка».
Полтавське земляцтво в Москві видало повне зібрання творів Гоголя
– Ви очолюєте полтавське земляцтво в Москві. Як виникла ідея його створити?
– На сьогодні Полтавське земляцтво найсильніше земляцтво в Москві не лише серед українських, а серед усіх. Я працюю директором земляцтва вже 5 років, створене воно було 28 серпня. А сама ідея створити земляцтво виникла випадково. У Москві в мене є друг, бізнесмен Валерій Раздарожний, теж наш земляк. Якось із ним ми парилися в лазні і він раптом сказав, що треба буде запросити до парильні наших полтавців Вадима Козаченка, Андрія Данилка. А потім заговорив про земляцтво, мовляв, потрібно створити. Запитав мене, чи я б це «потягнув». Коля почув ствердну відповідь, дав грошей на його створення. Це вже зараз мене всі знають. Тоді ж все починали з нуля. Нині в земляцтві близько тисячі осіб абсолютно різного соціального й економічного стану. Тут немає ніякої матеріального вигоди, тут просто наша душа.
– Якою зробленою роботою найбільше пишається земляцтво?
– Виданням повного зібрання творів Гоголя. За 2 роки ми видали 17 томів. Над ними працювало багато людей. У тому числі головні гоголезнавці Воропаєв та Виноградов. До зібрання ввійшли матеріали, які до цього ніколи не публікувалися. Твори вийшли накладом в тисячу екземплярів. Це подарунковий варіант, жоден екземпляр ніде не продавався. Коштувало все це 5 мільйонів рублів.
– Кому дарували твори Гоголя?
– Є вони в президентів Росії та України. Наприклад, у Януковича та Азарова. Але дарували зібрання і дитячим садкам, і дитбудинкам.
– Миколо Андрійовичу, Ви виступаєте з багатьма зірками естради. Чи є серед них люди, яких можете назвати своїми друзями?
– Так, в першу чергу, це наші земляки: Андрій Данилко, Вадим Козаченко, Ігор Маменко. Близько товаришую з Миколою Басковим, Олексієм Глизіним. Дружу також Жанною Фріске та Анною Семенович. У мене з ними один продюсер.
– Ви вже майже 20 років живете в Москві, але українського громадянства так і не змінили.
– Ні в якому разі цього не зроблю. Я народився українцем і помру українцем. У мене й досі полтавська прописка! Хоча в Москві я всім забезпечений, маю житло, але я українець. У мене в Полтаві своя квартира, я її ніколи не продам і не поміняю. Немає кращого міста на Землі, ніж наша Полтава. У Москві треба працювати, а жити треба в Полтаві.
Довідка «Кола»
Микола Біденко народився 3 вересня 1957 року в Лубнах. Лауреат міжнародних конкурсів артистів естради і цирку, лауреат премії Панаса Мирного, заслужений діяч мистецтв України, ілюзіоніст-маніпулятор. Демонструє фокуси з картами, хустками, кульками, мотузками, монетами та іншими предметами.
