Нині в Україні діє презумпція незгоди. Це означає, що у людини, яка за життя не погодилася бути донором, не можуть вилучити органи після смерті. Така ж презумпція діє також в США, Німеччині, Великобританії.
Фото з medportal.ruВ Україні можуть ввести презумпцію згоди
Не так давно у МОЗ України заявили, що працюють над тим, аби на законодавчому рівні запровадити в Україні презумпцію згоди на вилучення органів після смерті людини та пересадку їх тим, хто потребує цього. Презумпція згоди діє в таких країнах як Фінляндія, Швеція, Бельгія, Франція, Італія, Росія і Білорусь. У Ізраїлі діє так звана картка Аді – кожен, хто підписується під цією карткою, засвідчує свою згоду на пересадку органів після смерті.
Причини неспроможності держави забезпечити правом на медичну допомогу пацієнтів, яким показана трансплантація:
– недостатнє фінансування
– відсутність нормативно-правової бази підготовчої фази трансплантації
– неадаптований до реалій сьогодення закон про трансплантацію органів і тканин
– відсутність єдиної інформаційної системи трансплантації
– відсутність організаційних служб трансплантації
– негативне висвітлення трансплантації в ЗМІ та загальна суспільна деградація.
Так вважає Ольга Тарасіна, мама 16-літнього Сашка Лаврентьєва, який помер у 2010 році, так і не дочекавшись трансплантації донорського серця
– Від потреби пересадити орган не застрахований ніхто – говорить Ольга Тарасіна. – У мого сина виявили кардіоміопатію несподівано, а вона ж – четверта стадія міокардиту. Попередніх стадій лікарі не бачили, принаймні у історії хвороби їх не зазначено. В інституті генетики Академії медичних наук Російської федерації було сказано, що ні вроджених, ні спадкових факторів для такої хвороби у дитини не було. Причини її виникнення мені назвали на вибір три: постійний стрес, хронічний алкоголізм, агресивне лікування (тобто, призначення хворому без потреби антибіотиків й гормонів). За рік лікування у Києві та рік у Москві я багато надивилася і знаю, що ніхто ні від чого на застрахований.
Після смерті сина жінка продовжує стежити за проблемою донорства. За фахом Ольга Тарасіна юрист, її кілька разів запрошували на міжнародні конференції з питань трансплантації, де вона спілкувалася з батьками, пацієнтами, яким потрібна трансплантація.
– У питанні донорства хворий залишається з проблемою один на один: шукати орган, клініку, гроші має самотужки. Навіть порадою не допоможуть. На одній з міжнародно-практичних конференцій представник Португалії заявив, що якби міністерство охорони здоров’я України звернулося до Португалії, вірогідність трансплантації серця для моєї дитини була б дуже високою. Це було можливо, оскільки Україна ратифікувала угоду про співпрацю з Португалією. Але ніхто з українських лікарів, коли я рятувала Сашка, навіть не згадав про цю можливіть.
Нині у Португалії, Іспанії, Польші та, віднедавна, у Білорусії, діє презумпція згоди. Тобто після смерті пацієнта його орган можуть вилучити для пересадки,не питаючи дозволу рідних.
– В українському законодавстві стосовно питань трансплантології діє презумпція незгоди: вважається, що будь-який громадянин не згоден, щоб його органи і тканини були вилучені після смерті на донорство. Для вилучення потрібні або прижиттєва згода громадянина, або згода його законних представників після смерті. Проте закон не виписує, де громадянин має зафіксувати свою згоду і де вона повинна зберігатися:у нотаріуса за місцем проживання, у поліклініці, чи у паспорті запис зробити. Якщо я згодна віддати свій орган після смерті – як про це дізнаються медпрацівники?
Та й небезпечно нині вводити в Україні презумпцію згоди, вважає полтавка, адже благий намір може перетворитися на певний бізнес.
– Перед тим, як вводити презумпцію згоди, потрібно виписати багато підзаконних актів, які б унеможливили чорну трансплантологію. З іншого боку, якщо залишити презумпцію незгоди, також необхідно низку актів прийняти, щоб уможливити виживання великої маси людей. Це велика робота мінздрава, кабміну , Верховної Ради, а також і релігійних діячів, громадських організацій, що опікуються правами пацієнтів , – переконана Ольга Тарасіна.
До донорства заохочує церква
Донорство органів – це одне з небагатьох питань, в якому думки православної та католицької церкви збігаються.
– Католицька церква ставиться до донорства не просто позитивно, а на рівні Папи Римського йде заохочення та постійний заклик до донорства, – каже отець Андрій, священик римсько-католицької церкви Воздвиження Хреста Господнього у Полтаві. – Церква закликає людину з пошаною ставитися до свого тіла та життя, турбуватися про здоров’я, бо тільки так вона зможе врятувати ще чиєсь життя після своєї смерті.
Отець Василій, православний священик теж вважає донорство актом милосердя. Православна церква з розумінням ставиться до бажання людини стати донором.
– Інша справа, що велика кількість людей це поняття неправильно розуміє, а ще більша частина на ньому спекулює. Донорство ж – це спосіб жертовно допомогти ближньому, навіть врятувати йому життя. Тому усім раджу бути завжди готовим допомогти ближньому, стати йому донором, – зазначив отець Василій.
Документи, у яких може бути відмітка про добровільне донорство
Лариса Слюнченко перелічує документи, в яких в ідеалі повинна б була бути відмітка про донорство;
– Офіційно зареєструвати бажання людини стати донором можна було б у паспорті та водійських правах громадянина України.
– Створити єдиний страховий поліс;
– Запровадити електронну пластикову картку пацієнта, яка б фіксувала його стан здоров’я та в якій би була відмітка про згоду чи її відсутність на добровільне донорство в екстрених ситуаціях.
Схема донорства могла б виглядати так: приміром, полтавець потрапляє в аварію у Львівській області. Його госпіталізують працівники швидкої до лікарні. У єдиній державній інформаційній базі, лікарі могли б подивитися донор ця людина чи ні.
Але, на сьогодні в такій ситуації лікарі навіть не можуть дізнатися групу крові постраждалого, бо немає доступної електронної картки.
Історія з життя
– Мій покійний батько кілька останніх років жив тільки завдяки гемодіалізу. За цей час ми дізналися, що гемодіаліз – процедура, яка доступно далеко не всім. Так у Полтаві, цю процедуру проводять в обласній лікарні, і від нещодавно в 4 міській поліклініці. Знаю, що кабінет гемодіалізу є ще в Кременчуці. Він потребував пересадки нирки. Оскільки донорство органів від не рідних у нас практично не можливе, дати свою нирку татові, хотіла мама. Але лікарі наголосили, що по-перше, мама не є прямим (кровним) родичем татові, а по-друге, після обслідування, сказали, що через тривале лікування, серце тата настільки слабке, що не витримало б такої операції навіть якби це було можливо. У результаті, нещодавно він помер, – розповіла свою історію полтавка Поліна.
ДОВІДКА «КОЛА»
В Україні щорічно приблизно 5 тисяч людей потребують операції з трансплантації. Із них 1,5 тисячі осіб потребують нового серця або печінки і 2 тисячі – нирки. Точних даних про кількість людей, які стоять у черзі, немає. В Україні щорічно гине від 40 до 60 потенційних донорів на 1 мільйон населення, що становить майже 3 тисячі донорів, які могли б врятувати життя 10 тисячам хворих. До прикладу: у США у 2008 оці було пересаджено близько 24 тисяч органів: 18 тисяч – від трупних донорів і 6 тисяч – від живих донорів. За інформацією із сайту ua.for-ua.com
– Найбільше українці потребують пересадки нирок, печінки та серця. Із серцем ситуація найгірша, бо якщо хворі, які потребують трансплантації нирок та печінки можуть жити деякий час на замінній терапії – гемодіалізі, для сердечників – штучного серця не існує, такі люди по-суті рахують дні до своєї смерті, – наголосила Лариса Слюнченко.
До теми: Донорство: органів не вистачає, а бажаючі пожертвувати не знають, куди звернутися
