Американський правнук Василя Кричевського приїхав до Полтави, щоб залишитися тут назавжди

Полтаву обрав через краєзнавчий музей – найвидатніше творіння його діда – Василя Кричевського. Як живеться американцю в Полтаві, чим його привабила наша країна та з якими українськими реаліями йому довелося зіткнутися – в ексклюзивному інтерв’ю «Кола»

Читайте також:  Сергій Жадан розповів у Полтаві, чому безробітний та критикував владу. Інтерв’ю

Рік тому Василь ще й став студентом полтавського вишу. Василь Лінде постійно в Україні живе більше року, тому нашу мову ще вивчає, не все дається легко, але хлопець старається. Каже, що про Україну знав з дитинства, але бажання побачити землю своїх предків сформувалося 3-4 роки тому, після того, як тут вперше побував його батько.

Василь Лінде-Дункан (справа) зі своїм батьком Василем Лінде

У Полтаву кликали творіння діда та недорога освіта

– В Америці Україна має дуже негативний імідж. Вона асоціюється з мафією, гангстерами, корупцією. Дуже довго я теж був такої думки. І тільки після того, як батько приїхав з України та розвіяв ці міфи, розповів як тут поважають мого прадіда, я захотів побачити цю країну на власні очі, – каже Василь Лінде-Дункан. – Спочатку я приїхав до Києва, велике місто, яке асоціюється в мене з Нью-Йорком. Потім були Полтава, Опішня, Канів, Черкаси, Одеса, Львів.

Україна настільки сподобалася Василеві, що він вирішив тут залишитися і здобути освіту. Батько сприйняв його рішення позитивно, мама навпаки – відмовляла їхати сюди.

– Вона венесуелка, тож казала, щоб я краще поїхав до Венесуели. Але там дуже складна політична ситуація. Через це майже 30 років тому мій батько продав там свій бізнес і перевіз родину до США. Хоча там і залишилася рідня, я з 4 років не був там, – зазначив Василь Лінде-Дункан.

Коли постало питання, де навчатися, довго не думав, одразу вибрав Полтаву, бо тут – краєзнавчий музей.

–Я побачив його і зрозумів, що хочу тут жити і дивитися на нього щодня, – зізнався Василь.

У більшсоті виникає запитання чому американець вирішив здобути освіту в Україні, адже ні для кого не секрет, що з нашим дипломом влаштуватися на роботу в єропейській країні практично не реально. Василь відповідає, що знав про цю проблему, але вона йо не зупинила.

– Вирішив вчитися на художника в Україні, бо тут краще навчають, краща техніка. Крім того здобувати освіту  тут значно дешевше. В США рік навчання мені б обійшовся мінімум у 15 тисяч доларів, а в Полтаві – тільки 2 тисячі доларів, – розповів студент.

Проте, щоб навчатися, спочатку треба було вивчити мову, адже Василь взагалі не говорив українською мовою. Та коли вступив на підготовчі курси Полтавського національного технічного університету, виявилося, що там навчають російською мовою.

–Я не хотів вчити російську, я хотів вивчати українську мову. Тому припинив ходити на заняття, щоб вдома самостійно вивчити українську. Допомагали друзі, Інтернет. Найважчим було те, що в українській мові існує відмінювання, в англійській такого немає, – каже студент. – А коли через деякий час з Полтави поїхав до Львова, перший тиждень взагалі нічого не розумів. В Полтаві багато русизмів, а в Львові – з польської мови, – зазначив хлопець.

Американця полтавські дівчата вчать ліпити вареники

Україна вразила красивими дівчатами, традиціями та веселими застіллями

– Коли тільки приїхав в Україну, вона мене вразила своїми красивими дівчатами і багатою історією. В Америці немає історії та власних традицій, бо країна, в порівнянні з Україною, молода. Українські свята, на відміну від американських, дуже веселі та колоритні, чимось нагадують карибські, – ділиться враженнями Василь Лінде. – На українських святах багато їжі, можна випити, потім заспівати і потанцювати. Все дуже яскраво, феєрично, як і в Південній Америці. Коли я був малим, і ще жив у Венесуелі, запам’ятав, як батько та матір 2 дні готували страви на Новий рік, як тут.  В Америці такого немає. Там ти йдеш на вечірку, багато п’єш, мало їси, бо їжі небагато, зазвичай курка та пюре, і все – повертаєшся додому. Немає ані танців, ані співів, – ділиться враженнями Василь.

Крім того він розповів, що українські дівчата не лише красиві, а й дорбрі господині. Вміють готувати, прати, піклуватись про сім’ю.

–У США дівчата цього не вміють і думають, що це смішно. Я розлучився з дівчиною через те, що вона не вміла і не хотіла вчитися готувати. Натомість в Україні проблема з хлопцями. Зі мною в кімнаті живуть хлопці, які не вміють варити їсти, а брудний одяг щовихідних передають прати мамі. Як так можна? – дивується американець. – Це не чоловік, який не вміє самостійно себе обслуговувати.

Навчив американських українців варити вареники на парі

Василь Лінде-Дункан хвалиться, що дуже смачно готує.

–У США жив та спілкувався з багатьма іноземцями, бачив, як вони готують свої національні страви. Потім намагався робити це сам, вивчав рецепти. Відтак навчився готувати італійські, в’єтнамські, ямайські, африканьскі страви. Але найдужче подобається арабська кухня. У ній завжди використовуються свіжі продукти та багато гострих спецій, – розповідає американець. – Подобаються й українські страви. Але тільки національні. Готую й сам українські страви. Приміром, ліплю вареники. Вперше майстер-клас з ліплення вареників мені провели в Опішні. Там я побачив, як варять вареники на парі.

Через деякий час після цього він поїхав до Вашингтону. Якраз потрапив на український фестиваль, який організовувала православна церква. Потрібні були помічники на кухню, тож Лінде-Дункан запропонував свою допомогу. Дівчата-куховарки скептично поставилися до  його бажання ліпити вареники, але дозволили приєднатися до них.

– Та справжнім шоком для них стало, коли я зліпивши вареники поставив їх на пару. Вони дуже здивувалися, адже до цього вареники завжди варили у воді. Так що я провів їм майстер-клас, – похвалився хлопець.

Але найбільше з українських страв Василь любить сало. Каже, що в США такого продукту немає. Там їдять бекон, але ніколи не вживають його сирим, обов’язково  смажать.

–У США я орендував будинок з двома дівчатами. Одного разу я готував сніданок, і раптом взяв та з’їв шматок сирого бекону. Дівчата перлякалися, почали кричати, що я захворію і терміново треба йти до лікаря. Удруге спробував сало вже в Україні. Тоді я був тут разом з батьком, він і розповів мені про сало. Якось ми вечеряли в ресторані, і батьків друг замовив мені багато різного сала. Це було щось! Я їв його і з хлібом, і просто так. І погано мені не було. Я дуже-дуже люблю сало, щодня їм його на сніданок, – захоплено розповідає Василь. – Крім того люблю борщ, вперше в  Україні спробував зелений борщ, він мені дуже сподобався. Готував його і сам, смачно вийшло.

Незважаючи на свій захват від України, дещо Васлеві й не подобається.

–Багато людей скаржаться на життя і розповідають, в якій поганій країні вони живуть, але при цьому нічого не хочуть зробити, щоб було краще. Думають, що за кордоном живуть набагато краще. Це не правда, я жив там і можу сказати, що кожна країна має свої проблеми, які вирішити можуть тільки люди, які в ній живуть Наприклад, у США теж немає ідеальних доріг. Так, у мегаполісах дороги чудові, але в штаті Міссурі, приміром, дороги не кращі, ніж в Україні, – акцентував амениканець.

У США продавав кросівки з українським орнаментом

Хобі Василя лінде-Дункан – орнаментувати кросівки та велосипеди. У США він купляв шкіряні фірмові кросівки білого кольору. Потім брав ацетон і зтирав на них фарбу. І вже після цього фарбував їх та наносив дизайн. Орнамент робив як український національний, так і наносив інші малюнк. Брав також  ескізи прадіда Василя Кричевського та змальовував з них дизайн. Потім ці кросівки продавав.

–В Україні цього не роблю, бо тут дуже проблемно придбати  чистий ацетон. Також моє хобі – вирізати на дереві та шкірі орнамент, але, на жаль, немає для цього існтрументів та майстерні, – скаржиться хлопець.

Після закінчення навчання Василь Лінде –Дункан мріє залишитися в Україні, каже, що до США повертатися не хоче.