Полтавка мріє подарувати свою пісню Надії Кадишевій

Але за своє життя вона не побудувала й метра дорожнього полотна – віддає себе музиці та пісні. Не маючи музичної освіти, Ірина Родіонова пише вірші, слова й музику до чудових пісень.

Ірина Родіонова з народним артистом Олександром Сницьким. Фото з особистого архіву



Сьогодні у творчому доробку 57-річної мисткині понад півсотні пісень, які вона виконує під акордеон і фортепіано. Чотири з них уже встигла записати на диск у студії звукозапису Давида Аветікова – відомого шоумена, хірурга й викладача стоматакадемії. У планах на майбутнє – дописати альбом і надіслати на радіо «Шансон». А ще – здійснення однієї з мрій – подарувати російській співачці Надії Кадишевій свою пісню «У той березы».

До теми - Полтавська пенсіонерка вчить танцювати своїх карлівських одноліток (фото)

– Я написала її в манері, дуже близькій до Кадишевої, і дуже б хотіла, щоб вона її заспівала», – ділиться Ірина Іванівна.

Коли полтавка грає, палітра акордів захоплює й переносить у події, пережиті самою авторкою. Здається, ніби стаєш свідком щирої душевної сповіді…

Фото з особистого архіву

Перші музичні спроби жінки відбулися ще в дитячі роки.

– Батьки подарували мені акордеон, коли побачили, як я малюю на столі клавіші й граю, – розповідає Ірина Родіонова. Проте ніхто не вчив мене, як грати, правою чи лівою рукою. Так, одним пальчиком, я почала вчитися.

У цей час з’явилися й перші творчі досягнення.

– Це був конкурс художньої самодіяльності в одній із військових частин Азербайджану, де служив мій батько. Пісня мала назву «Просто так». Старша сестра Лілія написала слова, а я підібрала музику. Коли ми вийшли на сцену, – обидві маленькі, з величезними бантами й акордеоном,  –  зал просто  закипів від оплесків. А татова рота тоді здобула перемогу», –  згадує Ірина Іванівна.

До теми - Павло Дворський: «Думаю, що моя найкраща пісня ще не написана»

Потім доля закинула родину до Полтави, де Ірина закінчила автодорожній технікум. Проте їй був чужим запах асфальтної суміші. Скрізь жінка шукала заняття для свого акордеона.

Надихнули на пісні особисті переживання

Серйозно почала писати, коли залишилася самотньою після розлучень. Пісні йшли з душі як своєрідний підсумок прожитого. Особливо гостро «зачепило» перше юнацьке кохання.

– Ми мали побратися перед тим, як він піде в армію. Були запрошені гості, пошита весільна сукня, мама навіть подарувала свою обручку. Але перед весіллям він не приїхав. Потім писав із армії, навіть приїжджав, та я не змогла пробачити. Так були написані перші пісні «Платье белое» і «Мамино кольцо».

Пісня «Белый ангел любви» минулого року стала лауреатом на обласному фестивалі «Від серця до серця» і була нагороджена премією міського голови.

– Досі я продовжую писати вірші й пісні. Ось тільки музику не маю змоги записати, тримаю в пам’яті (сміється). Понад 20 років проводжу весільні, святкові урочистості з моїм добрим другом – полтавським ілюзіоністом Віктором Мальцевим. І хоч зараз я щаслива мама й бабуся, та все ж надіюсь на свій останній, щасливий вагон, – ділиться Ірина Родіонова. – Бо життєвим девізом завжди вважала ці рядки:

У каждого из нас своя дорога,

Но любое испытание нам надо пережить.

Не забывайте, что нам жизнь дана от Бога,

Не забывайте заповедь Его – ближнего любить.

Автор: ЖАННА РІЗНИЧЕНКО