Микола Коротун. Фото Ольги Матвієнко– Миколо Андрійовичу, Ви з Полтавщини. Розкажіть, звідки саме та як починали шлях у співаки?
– Уже в колективі працюю 22 роки. Сам із села Якимове Великобагачанського району. А починалась дорога до музики із курсів баяністів, які я закінчив при музучилищі в Полтаві. То було після армії, річні курси. Після них вступив до музучилища, у мене був дуже хороший педагог Олександр Степанович Зима, царство йому небесне. Я отримав освіту хормейстера і баяніста. От викладач мені й сказав, що варто вчитись далі співати, коли я успішно закінчив заклад. У мене взагалі природна постановка голосу, в армії в Угорщині був заспівувачем. Після училища вирушив до Воронежа у консерваторію, там 5 років учився. Став солістом-вокалістом. А по закінченню запросили на ярмарок. Раніше випускники консерваторій Радянського Союзу з’їжджались в одне місто на ярмарок, де їх вибирали у філармонії, театри. Із педагогом обирається програма, і в мене вона була на півгодини. У різних жанрах співав, арію Фігаро, народні пісні та інші, щоб краще себе показати. І обрали мене в Оренбурзький музтеатр, але сумував за Батьківщиною... А оскільки я мав освіту і педагога, і камерного співака, і оперного виконавця – усі три профілі. Не всі отримують ці 3 спеціальності. Не хотів їхати в Оренбург, узяв відкріплення. А поїхав у Донецьк (перед цим спробував ґрунт, чи там треба), прослухали мене і взяли в театр. 2 роки співав там. А в цей час мені ще пропонували Краснодар.
До теми - У Полтаві виступив Кубанський козачий хор. Фоторепортаж
– Як так сталось, що жили і співали в Росії, а дружину знайшли вдома, у Полтаві?
– Так, жінка в мене – Наталка Полтавка з великими чорними очима. Вона медпрацівник, працює в кардіоцентрі. А познайомився, знаєте, як? Знав її ще тоді, коли вчився в музучилищі. Завдяки великому моєму наставнику, баяністу Олексію Чухраю, ви його чули і знаєте, певно. І пісню його досі співаю «Моя Полтава». Я вчився тоді, а він працював баяністом, керував колективом при обласній лікарні, який «Ворскляночка» звався. Там самі дівчата були. Він мене брав туди як соліста, і там я й придивився оцю Наталку Полтавку. Знали ми з Наталкою одне одного років два, але серйозно не зустрічались. А тоді побачились знову і зрозуміли, що то почуття, побрались. Коли в дружини були проблеми зі здоров’ям, згадав, що мене запрошували в Краснодар, та вирішив їхати на Кубань. Мовляв, і здоров’я дружині поправимо, адже там санаторії, клімат хороший, та й до України близько, і я з роботою улюбленою буду.
– А як же Вас доля привела у Кубанський козачий хор?
– 3 травня прибув із дружиною в Краснодар, тобто через півтора року нагадав про себе у філармонії. Тільки з літака зійшов, із місця зателефонував, що я вже тут. У філармонії заспівав їм. Дружину одразу повезли в гуртожиток, щоб речі розпаковувала, а я того ж дня взявся за роботу. Так працював у філармонії до 91-го року солістом. А в той час на базі філармонії проводились репетиції Кубанського козачого хору (нині колектив має власну базу). Мене Віктор Гаврилович чув і неодноразово пропонував прийти до них. Мовляв, не сподобається – підете назад. Разів 3-4 запропонував. А тоді вже аж незручно стало відмовляти, думаю: а спробую в Кубанському хорі! Але вони багато їздили, і це мене стримувало, що вони не були вдома по 8-9 місяців, а дружина ж! Отже, відтоді я в Кубанському хорі 22 роки і не шкодую про це. Звання заслуженого отримав 1996 року.
– Є якісь спеціальні вимоги до кубанських козаків у хорі?
Виступ у Полтаві Кубанського козачого хору. Фото Ольги Матвієнко– Вуса! Раніше клеїли, малювали, хто не мав своїх, а нині багато з вусами, і я теж відпустив. Така зараз вимога! Але молоді танцівники всі малюють собі, побачите на концерті.
До речі, одних полтавців Кубанський хор розчарував, а інших здивував і захопив (+фото)
– У були в роду козаки, адже схоже, що і прізвище у Вас козацьке?
– Цього не знаю, таких відомостей не збереглось у роду Коротунів.
– Чи будуть на концерті в Полтаві Ваші родичі? Якщо так, чи привозять гостинці з малої батьківщини?
– Так, приходять завжди родичі, коли ми гастролюємо в Полтаві. Рідня приїздить і з Якимового, і з Полтави. Щодо гостинців, то цього разу привезуть і сала, і кролика, і горілки – таке казали телефоном, як заведено в Україні. Прийде сестра дружини, племінники мої та її. Сам буваю в рідних місцях раз у рік, їжджу машиною. Дуже багато гастролюємо, тож частіше не виходить.
