Пані Ользі жилося нелегко. Народилася у 1912 році в селі Чернечий Яр Диканського району, у 6 років дівчинка залишилася сиротою. На життя заробляла в наймах. Коли ж виросла поїхала до Полтави, влаштувлася працювати на фабрику. Тут закіничла лікбез – курси з ліквідації безграмотності, але в школі жінка ніколи не вчилася. На фабриці зустріла своє кохання – чоловіка Степана. Молоді люди одружилися, в них народилися син Олександр та донька Людмила. Проте щастя молодого подружжя тривало недовго, Степана Майбороду призвали на радянсько-фінську війну. Він загинув за день до підписання мирної угоди між Радянським Союзом та Фінляндією. Попри те, що у 28 років Ольга Петрівна залишилася вдовою, пережила військове лихоліття, зуміла виховати з дітей добрих людей, обоє здобули вищу освіту. Нині дочка Людмила Степанівна живе з матір'ю, сина, на жаль, уже немає. Не забувають про бабусю й 3 онуків, правнуки та праправнуки, які живуть в Україні, Росії, Естонії та США.

– Секрет двоголіття мами – у їй доброму серцю та любові до людей. Мама ніколи ні на кого не тримала образи, поважала оточуючих, тому й до неї з великою повагою ставилися колеги: вона працювала прибиральницею в держстрахуванні. Не пам'ятаю, щоб на нас з братом вона сказала хоч одне погане слово, ніколи нас не била,– каже Людмила Гулак, дочка довгожительки. – Крім того у нашому роду, мама не перша довгожителька, її тітка прожила 107 років, а дідусь – 104 роки.
