Зустрітися із друзями, сусідами, з яким дехто прожив пліч-о-пліч більше півстоліття, приїжджають із різних областей України та із за кордону. Вже 8-й рік поспіль у соботу перед Трійцею колишні сусіди збираються за одним великим столом, аби згадати веселі та водночас сумні часи Горохової імперії.
У Гороховій імперії жили кримінальні авторитети
Самі мещканці будинку називають свято Днем Горохової імперії. Назву двір отримав ще у минулому столітті. Головний та кілька літніх будинків у дворі ще до революції належали поміщику Горохову. У 50-60-х роках минулого століття двір на Чапаєва, 1 мав погану славу в Полтаві. Серед мешканців двору були і кримінальні авторитети. Зараз пригадують, що в одного із місцевих авторитетів Горохового двору була гармата, із якої обстрілювали Поділ. Вагомим аргументом у ті часи під час вуличної бійки була адреса цього будинку.
Діти Горохового двору ставили спектаклі на імпровізованій сценіПроте мешканці Горохового двору тих часів говорять, що жити тут страшно не було.
– Міліція у 60-і роки ніколи не заїжджала до цього двору, – пригадує Володимир Свиридюк, який тут виріс. – Їм нічого тут було робити. Свого часу тут жили двоє злодіїв у законі. Одного із них вже й на світі немає. Проте жили тут і генерали міліції. Дуже розмаїта компанія була. Але з тих часів залишилися справжні друзі, які і зараз збираються. Ще у той період була традиція святкувати всім двором, робити все разом, як би важко не було. А скрута була в усіх. Хіба часто можна побачити, щоб через стільки років люди збиралися, як рідні.
Володимир Свиридюк прожив у дворі 14 років. Підтримуючи традицію дворових вечорів, разом із другом дитинства Володимиром Лисовенком започаткували щорічні зустрічі. До речі, пан Володимир і досі живе у цьому дворі з 1953 року.
«Гороховий двір гуляє все життя»
Цей двір гуляє все життя. Традиція збиратися всім разом на свята залишилася ще із середини минулого століття.
У будинку усі квартири були комунальними. Лише деякі сім’ї жили окремо. Відповідно і кухні були спільними.
– Я жив там, де 25-26 квартири. У нас на одній кухні було 3 сім’ї. Потім одна із них виїхала, і ми ще 13 років ділили кухню із тією, що залишилась. Дві сім’ї були, як одна. Із хлопцем із тієї родини їли з однієї тарілки, вчилися в одному класі. Коли виросли, то стали хрещеними нашим дітям. Зараз він у Росії, і сьогодні не міг приїхати, – розповів Володимир Свиридюк.
У дворі напередодні Трійці зустрічаються батьки і діти, які можуть не бачитися весь рік. У центрі двору накривають величезний стіл, грає музика, пізніше інший Володимир –Лисовенко – починає грати на акордеоні.
– Було, що ми устрічали Новий рік усі разом. Повиносили їжу, напої, сидимо і всі тверезі. Тільки у євреїв, які жили тут на другому поверсі, був телефон. Вони викликали міліцію. Вона приїхала – а в нас порядок.
– Чого вони нас викликали? – здивувалися і поїхали, – розповіла Галина Андріївна Богодюк.
У жінки 2 дочки, 4 онуки, 3 правнучки.
– Прожила в цьому будинку 54 роки і, мабуть, вже до смерті проживу.
Галина Андріївна потрапила сюди із Владивостока. Чоловік був військовим із Полтави.
За 54 роки впевнилася, що сусіди – як друга родина. Галина Андріївна зі сміхом згадала, що одного разу під час походу до лікаря назвала адресу, а він жахнувся, знаючи кримінальну славу Чапаєва, 1: «Як вам не страшно там жити?». Жінка розповіла, що всіх у цьому дворі пам’ятає, знає, адже народилися вони вже на її пам’яті.
Віталій Юрійович Аристов – теж один зі старожилів двору. Його родина жила тут 55 років із 1941-го. Його жартома називають «батьком російської демократії». Він пам’ятає старі часи двору і порівнює, як змінилися люди зараз.
– Розповідати всю правду про цей двір і ті часи – страшно, – каже Аристов. – Та і про що розповідати? Про голод 1947 року – не цікаво. Двір пережив, хоча й бідні були. Багато євреїв підселили, кімнати у нас силою забирали. Вони, звичайно, жили краще. А нам що. Мене кликали, наприклад, курку різати, то скоринку хліба дадуть. Ринок теж допомагав: що заробляли, а що крали (сміється). Важко було, але ми вижили і стали людьми. Час був такий, що важко, але всі діти виростали гарними людьми. Із наших майже ніхто до в’язниці і не потрапив.
Двір настільки здружив дітей, що в дорослому житті багато стали родичами У дворі потай від міліції влаштовували танцювальні вечори
Кожен із мешканців називає дитинство у цьому дворі найщасливішим. На порослому зараз споришем подвір’ї колись була сцена. На ній діти грали спектаклі. Навколо виставляли лави для глядачів. Тут влаштовували танці. У ті часи, коли радянська влада забороняла масові зібрання, на танці до Горохового двору ходили підлітки із сусідніх вулиць.
– У часи, коли я тут жив, усім заправляв Славик. Називали його імператором Горохової імперії. У нього була одна рука. Але така, що п’ятеро не могли зігнути. Ось він і організовував танці для молоді. Кожен відповідав за свою частину: я виносив ламповий підсилювач, хтось тягнув провід із квартири, приносив платівки, ставив патефон, хтось пильнував, чи не йде дільничний. Як тільки вартовий кричав «чорненький» (так тоді міліціонерів називали, а він тоді був один на півміста), то ми хапали кожен своє і ховали у квартирах. Дільничний прибігав, а ми всі просто сидимо, – розповів Володимир Ілліч Моцаков.
– Я коли біг, то музику чув у вас. Чого сидимо? – говорив міліціонер, а заперечити нічого більше не міг. А через півгодини ми знову виносили програвач і танцювали. Він жив на Чапаєва, 1 із 1944 до 1958 року.
У кожного, хто цієї суботи приїхав на свято, безліч особистих радісних і не дуже спогадів.
– Коли в місті ще не було каналізації і дощова вода текла глибокими рівчаками, я пускав кораблики в такому водовідводі під дощ. А навпроти жила бабуся (зараз на святі є її дочка та онучка), яка була моїм злісним ворогом. Вона постійно ламала мені дамбу. Я ж не розумів, що вода через ту дамбу заливає усе подвір’я, – поділився спогадом Володими Свиридюк.
На тому майданчику, де влітку робили театр і танцювали, взимку заливали ковзанку.
– Як зараз пам’ятаю, що витягали із дому шланг і заливали ковзанку, грали в хокей. За моєї пам’яті, танцювального майданчика вже не було, але стояли лави і ми кіно дивилися у дворі. Прожив тут 25 років, а потім забрали в армію, служив в Афганістані. Після цього квартиру дали у Хмельницьку. Там і живу, – розповів Сергій Мамонтов. Тепер щороку приїздить до рідного двору. У Полтаві залишилася рідна тітка Сергія.
День двору 22 червня 2013 року. Старожили, їхні діти та онукиВалентина Миколаївна Дугельна жила у цьому будинку 55 років:
– Все одно сумую за цим будинком, за двором. Як тільки проходжу, так і заходжу сюди. Двір був дуже дружний. Усе робили разом. Тут жили мої сестра, мама, дві племінниці, виросла дочка. Онучка і зараз, як проходимо, то каже: «Бубушка, такой хроший двор был! Такой хороший!». І з чоловіком теж познайомилася тут.
Двір виховував характер
У цьому дворі вчилися добиватися поставленої мети.
– У ті часи, коли грошей не було, мама мені в школу давала 50 копійок. На них можна було купити булку і стакан кефіру. А я ніс їх в ощадну касу. Кожного дня по 50 копійок. Я хотів велосипед, а він коштував аж 60 рублів. Потім мама дізналася, дуже кричала, що я не їв на ті гроші. Назбиралося в мене 30 рублів. Мама решту доклала, аби її дитина не мучилася. Після цього гроші давала прямо кухарю у школі. Так у мене велосипед з’явився, – пригадав Володимир Моцаков.
Такі маленькі дитячі перемоги у ті скрутні часи, допомогли жителям Горохової імперії стати успішними лікарями, спортсменами, військовими, переїхати до інших країн.
Добра містика Горохового двору
«Піддані» Горохової імперії не можуть пояснити, чому, але щороку сюди повертаються і ті, хто більше 50 років топтав спориш у дворі Чапаєва, 1, і ті, хто жив тут ще маленьким. Як підтвердження, тут зібралися старожили двору, їхні діти, онуки. Різні покоління. Як вийшло, що сусіди стали однією великою сім’єю, пояснити не можуть.
– Мені на роботі завжди казали, що я людей поганих не зустрічала. А воно ж так і є. Я 32 роки пропрацювала, то ні з ким сварки не було. Говорили, що в мене характер такий, тому без сварок і прожила. Можливо, через те у нас і двір такий? – дивується Євгенія Вікторівна Свиридюк.
Та і пояснювати феномен Чапаєва, 1 ніхто не береться. Просто вже більше ніж 50 років зустрічають одне одного щиро та радісно, разом святкують дні народження і чекають гостей на Дні Горохової імперії.
