Володимир Короленко. фото ostriv.in.ua Майже 20 років Короленко жив у Полтаві. Що зробив для Полтави класик російської літератури, дізнавалось «Коло».
Про полтавське життя письменника розповіла Світлана Куторжевська, науковий співробітник музею Володимира Короленка. Вона вивчає «полтавський період» класика літератури.
Короленко робив розголос про нестачу шкіл і корупцію влади у Полтаві
– 1900 року Короленко переїхав на постійне проживання у Полтаву, хвалив місцевий клімат, – розповідає Світлана Куторжевська. – В одному з листів писав: «У Полтаві чудово, все місто, наче один сад. У вересні ще зовсім тепло, буває спекотно, погода сонячна… На вулицях немає ліхтарів, лише поблискують стіни серед зелені».
Пані Світлана в архівах знайшла, що перше помешкання родини Короленків у Полтаві (будинок Петра Старицького) не збереглося. Улітку 1903 року Володимир Галактіонович із родиною переїжджає в квартиру в домі лікаря Олександра Будаговського (вул. Мало-Садова, 1 – нині вулиця Короленка). Тут письменник жив останні 18 років свого життя (1903-1921).
Короленко з головою поринув у життя полтавців. Спілкувався з політичними в’язнями, із революційно налаштованими людьми.
– Усе, що відбувалося на Полтавщині, було відомо читачам Російської імперії, бо короленківські публікації з’являлися на сторінках центральної преси, – розповідає дослідниця Світлана Куторжевська. – Так виник псевдонім Полтавець. Письменник у пресі повідомляв про нестачу шкіл у Полтаві, руйнацію міського господарства, корупцію місцевої влади.
Полтавські більшовики залишили письменника без роботи
Письменник жив у Полтаві, а працював у Петербурзі редактором і видавцем журналу «Русское богатство». Проте – лише до осені 1918 року. Роботу Короленко втратив через більшовиків. Насилля до письменника не застосовували, боролися по-іншому.
– Більшовики відібрали папір, приміщення редакції, примірниками журналу «Русское богатство» розтоплювали печі. Зовні журнал мав вигляд солідного фоліанту з корінцем із телячої шкіри і з написами сусальним золотом, – пояснює науковий співробітник музею Володимира Короленка.
До теми: Володимир Короленко в 57 років закохався у молодшу на 20 років.
Заснувавав благодійні товариства, захищав сиріт і безпритульних
У Полтаві Володимир Короленко став засновником і головою багатьох благодійних товариств. Зокрема, «Політичного Червоного Хреста», «Всеросійського комітету допомоги голодуючим», «Товариства допомоги військовополоненим». Короленко був шанованою у місті людиною, його запрошували до участі у різних комітетах, хотіли бачити на зборах. Переймаючись долею полтавців, не забував турбуватися й про власну родину, займатися вихованням доньок. У 1901-1906 роках був головою батьківського комітету жіночої Маріїнської гімназії в Полтаві (нині – будівля Малої академії мистецтв імені Раїси Кириченко), де навчалися його доньки Софія та Наталія.
Восени 1918 року у Полтаві виникла ідея створити благодійну організацію. Вона мала б піклуватися про дітей-сиріт та безпритульних, яких на той час було дуже багато. Ініційована Короленком Ліга порятунку дітей турбувалася про дітей-сиріт, безпритульних, рятувала їх від голоду. Крім того, займалася організацією притулків, лікарень, шкіл, дитячих садків по всій Україні. Активісти влаштовували громадсько-політичні акції «Тижні голодної дитини», «Тижні сухаря». Полтавці підтримували ідею турботи про дітей, долучалися до проведення акцій: збирали гроші та продукти. Ліга порятунку дітей «розросталася» новими активістами.
Захищав селян від розправ карального загону та в судах
Письменника називали невиправним гуманістом. Адже він вважав, що людина – найвища цінність. Саме тому його громадське життя було буквально «пронизане» турботою про того, хто жив із ним поряд. Ставав на захист того, у кого траплялася якась біда. 1906 року в пресі захищав громадянські права селян із села Сорочинці Полтавської губернії. Кривава розправа царських військ із повсталими селянами у селі Сорочинці (тепер Великі Сорочинці) сталася 1905 року. Селяни організували мітинг: роззброїли поліцію, вимагали звільнення заарештованого односельця. Каральний загін повстанці зустріли, озброївшись вилами, косами. Під час сутички вбили командира карального загону, поранили двох козаків. Після цього за наказом керівника каральної експедиції всіх сорочинських селян зігнали на площу, і ті 4 години стояли навколішки на снігу. Засуджуючи дії карального загону, Короленко рік вів у пресі боротьбу з керівником каральної експедиції. Лише дивом ця «газетна боротьба» не стала для захисника полтавців небезпечною. Умілий дипломат, письменник умів виходити з небезпечних ситуацій. Принциповий прибічник селян захищав їхні інтереси під час судових процесів, що спалахували в той час через аграрні заворушення. Прямолінійні різкі висловлювання письменника щодо дій тодішньої влади стали поштовхом до написання циклу нарисів, відомих нині під назвою «Сорочинська трагедія».
Протестував проти Жовтневого перевороту та розкуркулення селян
Жовтневого перевороту Короленко не сприйняв. Як гуманіст, вважав, що вирішувати проблему неправедними шляхами не можна. Протестував проти гасла революції «грабуй награбоване». Закликав владу відмовитися від розкуркулювання у селах.
– 1919 року Володимир Галактіонович писав: «Головна сутність селянства, як класу, полягала не в пиятиці, а у праці, і причому у праці, яка погано винагороджувалася й не давала надії на міцне покращення становища», – розповідає авторка понад 19 публікацій про життя демократа Короленка. – Зберігся лист, у якому письменник написав: «У мене сильна втома серця… Полтава близько десяти разів переходила з рук у руки, тож кожного разу доводиться клопотати про яку-небудь сторону…». Саме тому коли у Полтаві стояли білогвардійці, Короленко просив, щоб не розстрілювали червоноармійців. Коли ж до влади поверталися «червоні», письменник благав, щоб не розстрілювали «білих». Тобто вмів знаходити спільну мову з будь-ким. І люди дослухалися до його порад, хоча, звісно ж, зробити глобальних змін у політиці письменник не міг. Коли у Полтаві панували «білі», говорив їм всю правду про їхні дії і навідріз відмовився залишати місто під час вступу червоних військ. Без короленківського осуду не залишилися й «червоні». Письменник критикував насилля, за допомогою якого більшовики встановлювали «нове життя». Звинувачував більшовиків за дітовбивство. А також в організації штучного голоду в Україні у 1918-1920 роках, коли відбувалася реквізиція продуктів харчування та їх вивезення в Москву.
Короленка «завалювали» листами та телеграмами вдячності, а через 70 років у Полтаву приїхала ізраїльтянка, щоб подякувати
Володимир Короленко, через те що турбувався про оточуючих, незалежно від соціального статусу, користувався неабиякою повагою і шаною серед полтавців. На свята письменник завжди отримував чимало вітальних листівок (у тому числі й колективних), листів, телеграм. Серед авторів були не лише селяни, а й юристи та інші шановані люди того часу.
Улітку 2012 року до Полтави приїжджала Рахель Вольф із Ізраїлю. Жінка приїхала з родиною, бажаючи побачити місто, в якому до 1917 року її дідусь був рабином.
Рахель Вольф із Ізраїлю приїжджала до Полтави. фото надані Світланою Куторжевською– Я щаслива, що через 70 років вдалося нарешті відвідати Полтаву, особливо дім-музей Короленка, – такий запис у книзі відгуків залишила уроджена Рабинович. – У мене з цим будинком пов’язані спогади, розповіді мого батька. Мій дід до 1917 року був рабином Полтави і багато допомагав Короленку у вирішенні єврейських проблем.
Інтернаціоналіст за світоглядом, Короленко непримиренно ставився до різних форм націоналізму, переслідувань за національними ознаками. Боровся проти проявів антисемітизму. Публічно виступав на сторінках газет, журналів проти організаторів єврейських погромів. Існують непідтверджені факти, ніби під час одного з єврейських погромів у Полтаві Короленко вийшов і почав говорити з людьми, переконувати, що робити цього не слід. Кажуть, письменник мав дар переконання. Адже того дня прогром так і не відбувся. Авторитет Короленка серед полтавських євреїв був величезним. Сім’ю Володимира Галактіоновича лікували полтавські лікарі-євреї. В останні роки життя письменника до нього приїжджали євреї консультанти-професори.
Світлана Куторжевська (в центрі) з родиною пані ВольфЛист від Полтавської єврейської спілки від 15 липня 1918 року:
«Глубокоуважаемый Владимир Галактионович!
…Еврейская община счастлива приветствовать в Вашем лице одного из лучших борцов за раскрепощение еврейского народа в России и предоставление ему человеческих прав; счастлива принимать участие в праздновании юбилея писателя-гуманиста, будившего в сердцах человеческие чувства и призывавшего в течении 40 лет к братству и равенству народов.
Полтавская еврейская община помнит и ценит Вашу борьбу путем слова с погромной волной, захлестнувшей в октябрьские дни 1905 года весь юг России, и если наш город миновала печальная участь других городов, то этим мы обязаны Вашему мощному авторитетному слову, призывавшему к любви и человечности.
Чувство бесконечной признательности всего еврейского народа и нравственного удовлетворения вызывает Ваше участие в историческом Бейлисовском процессе … Имя Владимира Галактионовича Короленко, энергично выступавшего против лживого, бессмысленного кровавого навета, значительно смягчало ту жгучую боль и национальное оскорбление, которые были нанесены еврейскому народу.
Привет и наилучшие пожелания Вам, славному писателю-человеку!».
До теми: правнук Короленка завітав до полтавської гімназії (+фото).
У Полтавському літературно-меморіальному музеї Володимира Короленка зберігається документ про присвоєння письменнику Єврейським товариством 1998 року почесного звання «Праведника України» за величезну роль у захисті прав і гідності єврейського населення.
Довідка «Кола»: музей видатного письменника-демократа Володимира Короленка у Полтаві почав працювати 1928 року. Це була виставка «Життя і творчість Володимира Короленка», організована з нагоди 75-річчя від дня народження письменника. Саме на основі цієї виставки 1940 року був створений музей, завідувачкою якого стала донька письменника Софія Володимирівна. У часи німецько-фашистської окупації Полтави експозицію евакуювали до Свердловська. Сам будинок зазнав руйнувань. Німецький комендант, який жив у будинку, деякі речі викидав на вулицю. Перехожі несли речі додому, а після війни повертали в музей. Нині до музейного комплексу входять: меморіальна садиба письменника – пам’ятка історії кінця XIX – поч. XX століть, флігель (тут міститься виставкова зала), могила письменника і його дружини на території міського парку «Перемога». У різні роки гостями короленківського будинку були Іван Тобілевич, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Валентин Катаєв, Іван Козловський. Садиба письменника, його могила 1921 року занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України в статусі «Пам’ятки національного значення».
Читайте:
Панас Мирний мав жінку, яка страждала на істерію та не розуміла письменника
