Велосипедист-любитель уже втретє подолав 989 кілометрів. На цю подорож зважився, щоб допомогти хворим дітям, яких навчає фізкультурі, повірити у себе та здолати недугу.

Пан Віктор – не професійний велосипедист. Однак, за його словами, знається на премудростях користування двоколісним транспортним засобом не гірше за досвідченого велосипедиста. Нещодавно чоловік повернувся з третьої подорожі. Першу відстань із Росії до України відчайдушний 53-річний мандрівник подолав 20 років тому. Другу – 2000-го року.
20 років тому з Росії до Полтави приїхав за тиждень, за що дружина нарекла «ненормальним»
– Я народився і виріс у Полтаві, зараз до міста приїжджаю у гості до сестри та її родини, – розповідає пан Віктор. – Так склалося, що під час служби в армії довелося побувати за кордоном – у Росії. Там і залишився жити. 1993 року (називає цей рік «голодним» через сутужну ситуацію з продуктами та роботою – прим. авт.), працюючи у школі в Росії, вів секцію велотуризму. Того року розробив спеціальну програму і планував проїхатися з дітьми берегами Криму, організувати для школярів цікаву екскурсію на підводних човнах. Але плани, на жаль, так і лишилися планами. Тому вирішив сам їхати в Полтаву. Ніхто з родичів мою ідею не підтримував, зараз, до речі, теж. Щоправда, сьогодні менше вислуховую «антипідтримки». Якщо першого разу дружина Ольга тиждень говорила мені, що я ненормальний, то нині це продовжується лише день.
Як каже пан Віктор, він хотів переконатися, чи людина самостійно зможе подолати немаленьку відстань.
– До такого експерименту мене підштовхнуло те, що моя мама і бабуся за життя під час війни, коли їх виганяли німці, пережили чимало бід. Я хотів на власній шкірі відчути, що це таке. Звісно, мені було набагато легше, бо тобі ж були бомби, обстріли, нестача їжі, глибока осінь… У мене ж умови були комфортні (їхав улітку). Тоді відстань від Зеленограда до Полтави подолав за 7 днів.
Підготовка до подорожі: не сідав за кермо велосипеда протягом року
Мандрує чоловік на звичайному кросовому велосипеді. Уперше ж, щоб проїхати з Зеленограда до Полтави, сів на старий радянський двоколісний засіб.
– Єдина відмінність мого транспорту від інших велосипедів – це те, що він має 28-дюймові колеса, – розповідає мандрівник-виходець із Полтави. – Це означає, що колеса трохи більші, ніж у звичайних, бо загальний стандарт для велосипедних коліс – 26 дюймів. Пригадую свою першу поїздку. Це був звичайнісінький велосипед, зовні нагадував легендарну «Україну». Рама на велику була 1969 року. Він мав лише одну передачу, загальну вагу 39 кг (був причіп, на якому віз речі та продукти).
На кросовому велосипеді Віктору Цилюрику вдається в середньому за день проїхати близько сотні кілометрів.
– Спеціально заради цієї поїздки я протягом року не сідав на велосипед, – пригадує Віктор. – Хотів пересвідчитися, наскільки важко буде організму підлаштуватися під цей ритм, подолати відстань. Я хотів дослідити, як звичайна людина без підготовки і тренувань зможе витримати такі навантаження. Виявилося, спокійно може. І якщо, приміром, 100 км за день – це занадто для нетренованої людини, то 60 км щодня за 10-денний строк спокійнісінько проїхати можна.
Мандруючи, Віктор не зупиняється у готелях та хостелах, а возить із собою будиночок – спеціальний велосипедний намет. Під час подорожі чоловік кілька днів вів відеощоденник. Відеомандрівки робив спеціально для учнів, адже він і нині працює вчителем фізкультури.
Ранкова кава на примусі і безмежне поле – такий вигляд має велосипедна романтика
Обов’язковий мінімум продуктів, який бере у дорогу Віктор – сухофрукти, кава, цукор, сіль, крупи.
– На 10 днів дороги беру з собою стандартні, стограмові, пакетики родзинок, кураги, чорносливу, – розповідає велосипедист. – У принципі, щодо харчування, то тут усе дуже індивідуально. Я, наприклад, їм лише двічі на день. Крім того, навіщо тягти з собою купу харчів, коли можна купити по дорозі молока чи хліба, і цього вистачить наїстися. А от солі слід брати з собою більше, ніж споживаєте зазвичай. Її можна з’їсти трохи, коли спекотно. Адже за такої погоди людині інколи чогось хочеться. А чого, вона й сама не може зрозуміти. А справа у тім, що тіло виділяє сіль. Якщо ж трохи з’їсти солі чи випити води, у якій вона розчинена, стає краще, я це вже на собі перевірив.
Каву та каші мандрівник готує у дорозі самостійно, під час так званих «відпочинкових привалів, стоянок». Із собою возить невеликий примус.
– Це дуже зручно, я можу каву собі приготувати практично на кожному кроці, – усміхається чоловік. – Примус (таганок) «всеїдний», його заправляють із балона (гас, бензин).
Обов’язково в арсеналі велосипедиста має бути аптечка.
– Найголовніше, що слід узяти з собою у дорогу – йод, – розповідає пан Віктор. – Я змащував ним ноги, щоб не підчепити якоїсь інфекції, адже від постійного крутіння педалей, вони дуже пітніли. Переважно в дорозі страждали пальці ніг, адже на них усе навантаження йде.
– Перший день минає, скажімо так, «під кайфом»: свобода, вітер в обличчя, ти їдеш, розглядаєш красу навколо, – каже мандрівник. – Та розслаблятися не можна, рухатися ліпше у сигнальному жилеті. Бо водії можуть просто не помітити. За весь час поїздки ноги не боліли, лише мізинці (бо натер) і «п’ята точка». Головне – не взувати у дорогу нове, нерозтоптане взуття. В інакшому разі натерті ноги гарантовані. Можна придбати спеціальне веловзуття, кросове. У такому жорстка підошва, і нозі буде легше. А найважче – їхати другого дня, саме тоді найбільше відчуваються втома і навантаження. Болять м’язи і плечі, і якщо себе не контролювати, то неймовірно болітимуть ноги. Тому час від часу треба робити невеликі зупинки, відпочивати.
Під фото або плашка: У Курській області заблукав у полях. Знайшов місцину, дубовий гай, де не було жодної живої душі. Там відчув, як поділився чоловік, такий душевний спокій, якого не відчував раніше ніколи й ніде.
Під фото чи плашка: У дорозі слухає ритмічні мелодії 70-80 років. Каже, така музика повертає у дитинство, в юність.
Топ забобонів велосипедиста-мандрівника
– У дорозі краще сторонитися людей. Приміром, зайшов у магазин, купив що потрібно, відійшов убік, поїв на природі, де нікого немає, – ділиться велосипедними забобонами Віктор. – Адже цікавих чимало, тих, хто питає багато зайвого, теж багато. Найбільш небезпечні місцини – прикордонні райони. Там аура напружена. Не можна долати кордон увечері, краще робити це у першій половині дня. На безлюдних митних пунктах теж не слід переходити. Можуть бути непередбачувані ситуації. Мені ставили дуже багато питань на українській і російській митницях. Розпитували чомусь про вартість велосипеда, це не сподобалося мені.
У Зеленограді працює з хворими дітьми.
– Це школярі з різними захворюваннями, серед яких ДЦП, гіперактивність, неглибокі порушення психіки, – пояснює вчитель. – Якось учням-десятикласникам хтось розповів, що далекого 1993 року я їздив на велосипеді до родичів у Полтаву. Питають у мене, чи правда це. Кажу, що так. Тому головна мета цьогорічної поїздки – переконати хворих дітей, що вони можуть нездужати лише до 11 класу. Кажу учням: після закінчення школи ви нікому не скажете, що хворі, бо не візьмуть на роботу. Адже нездорова людина нікому не потрібна. Хочу дати школярам матеріал для роздумів. До речі, один мій колега у школі через постійні розмови про велоподорожі почав їздити на роботу велосипедом. Місто Зеленоград розташоване майже за 40 кілометрів від Москви, це частина столиці Російської Федерації.
Незабаром чекайте на сайті есклюзивний відеощоденник велосипедиста.
Читайте:
У полтавському велозаїзді візьме участь спортсмен із Кувейту