Блоги редакції: Як визначити престижність вишу?

Зараз у розпалі вступна компанія, студенти віддають документи у виші, чекають списків з прізвищами тих, кого зарахували, переживають, хочуть вступити на гарний факультет до хорошого вишу. деякі факультети чи навчальні заклади користуються більшою популярністю, ніж інші. Тому що "престижніші", або професія дуже "поважна". Але чи дійсно це так важливо? Це питання у нас в редакції також ставало неодноразово під час підготовки статей і новин про вступну кампанію.

От як на духу зізнаюся: 15 років тому, коли я закінчила школу, то зовсім не мріяла здобувати вищу освіту у нашому полтавському педуніверситеті! Я мріяла потрапити у Харківський національний, або у Київський національний, або хоча б до «Поплавського»!

«Добрі люди» мені розповідали, що випускників престижних вишів роботодавці «розбирають з руками-ногами» ще на 4-у курсі, тож якщо я думаю про майбутню престижну і високооплачувану роботу, мушу обирати престижний виш – і усе буде у шоколаді!

Як же я заздрила своїм подругам, яким батьки таки назбирали на навчання у модних вишах у Києві! На навчання – лише у костюмах, суворі викладачі, на парах яких страшно навіть чхнути, раз на місяць – колективний вихід у вечірніх сукнях у столичний театр, участь у світських благодійних заходах, іномарка – як подарунок ректора кращому студенту року…

Я ці розповіді слухала, роззявивши рота, і бігала у простеньких джинсах на пари у наш не пафосний, усім відомий тоді ще педінститут, а не університет, на паркуванні біля якого стояли здебільшого «Жигулі» та «Москвичі»…

А потім мої подруги не змогли знайти роботу у Києві, одна пішла на курси манікюру і робить його вдома, інша стала маркетологом у столичному супермаркеті. Я була здивована! Як?! Де ж ті роботодавці, які мали б битися за відмінниць студенток-економісток чи юристок із модного вишу?

Не беруся засуджувати заклад, який наобіцяв вихованцям золоті гори, скажу лише за свій простенький педагогічний.

З моїх двох десятків одногрупників, які 10 років тому закінчили  виш за спеціальністю «англійська й німецька мови й зарубіжна література», нині двоє – високооплачувані перекладачі, один – кандидат наук, інший – директор школи, два шеф-редактори газет, один – редактор на всеукраїнському телеканалі, ще один – працівник СБУ, чотири вчителі у школах, три – викладають у вишах, п’ять моїх одногрупників переїхали до Європі, двоє – журналісти. Безробітних немає.

Ось такий він, справжній рейтинг вишу.