Полтавці поділилися спогадами про дитячий садок (результати опитування)

Читачі поділилися приємними та не дуже спогадами про дитинство і дитячий садочок. Ось деякі з коментарів:

– Я ходила до 2-х дятсадків. Перший не любила.Там у мене трапилася прикра історія. За обідом я випила не тільки свій чай, а й чай трьох сусідів! За це мені влетіло. Хоча, що тут такого? Дитина пити захотіла! А в іншому ДНЗ я ховалася від медиків, які робили профілактичні щеплення, в дитячу шафу. І мене звідти не могли витягнути, – написала Марина.

– Щоб не йти до садочку, я навіть симулювала хвороби. Правда, лікарі швидко викривали мене і казали, що у їхніх дітей така сама хвороба. Називається "не хочу в садочок". А у школі ми випробовували на собі безліч способів вивести свій організм з ладу. Наприклад, гризли олівці... Правда, на мене нічого не діяло. Стійкий організм мені трапився. Охоче ходити в школу почала лише у випускних класах, коли закохалася. Ну ясно, що летіла на крилах не за знаннями. Хоча вчитись подобалось. Не завжди, але майже постійно. І вчилась непогано. І таки щось взяла корисне для життя і роботи. Тепер щоранку вмовляю свою дитину прокидатись в садочок і втираю сльози вже півтора роки, – поділилася спогадами ще одна Марина.

– А я хотіла в дитсадок, от тільки вихователі не дуже хотіли, щоб я туди ходила. Я постійно організовувала втечі, підбивала своїх однокашників тікати до лісу (коли ми ще жили у київській області). Дві втечі за один день і мене за це зачиняли у комірчині. Усі діти боялися тої комірчини, бо там було темно і багато різного мотлоху. А мені подобалось: з різних речей я будувала собі хатку і не хотіла звідти виходити. Востаннє мене там ледве знайшли і більше не зачиняли. А ще я вірила в різних дивних істот, інші світи і марила пригодами. Тато з мамою мало не посивіли, поки я виросла. А коли виросла, то посивіли остаточно. Тепер я реально співчуваю своїм батькам і розкаююсь у всьому тому, – розповіла Олена.

– Я ходив роки два, доки садочок не закрили... Хороші спогади маю про ті часи: цікаві дитячі ігри, іграшки та книжки, яких теперішні діти, нажаль, на знають... Пам'ятаю смачне какао та молочні каші, – пригадав Дмитро.

– Я мало чого пам’ятаю про дитячий садочок. Але точно знаю, що ніяких істерик у мене не було. Усі ходили і я ходила. Найяскравіші спогади - "утрєннік" (різні всякі були), фото з мавпою, яка мене трохи вкусила чи подряпала (у всіх є фото з мавпою). Аще хлопчик Ярік на мені обіцям одружитися. Тільки таке саме він обіцяв ще якійсь дівчинці. Думаю, я любила дитсадок. Навіть, якщо я думала тоді, що тиха година - це прокляття, – написала Ольга.

– Мені пощастило народитися й до 6 років прожити не в місті. Дитячий садочок, звісно, був шоком, особливо в осінні незатишні ранки, коли неминучість іти туди видавалася ще неминучішою. Читати мене навчила бабуся дуже рано, образне мислення маю розвинене від природи, тому великої потреби в тому садочку не було. І з соціалізацією якось не склалося. Але яскравий спогад є: мене, дівчинку з Черкащини, у полтавському садочку чогось називали "западенкою". Мабуть, дивувала українська мова. Нині ж, чимчикуючи повз той садочок на роботу, я посміхаюся. Адже дитинство - є дитинство. І його не буває без доброї посмішки, – поділилася Мері.

– Із задоволенням ходила в садок, бо моя мама була завідуючою, а жили ми через паркан від дитсадка. Тож мені це було як удома, лише від мами перепадало частіше, бо завжди під контролем посиленим у мами була, – розповіла Ніна.

- На жаль, в дитячий садок я не ходила. Всі мої спогади обмежені двома днями перебування там. Я була домашнью дитиною, тому коли мене вперше відвели в дитячий садок, я там проплакала весь день. Як вранці мене мама відвела - я плакала. І ввечері вона по мене прийшла - а я й досі плачу (навіть я особисто це до цього часу пам'ятаю). Другий день видався таким самим. Я весь день плакала і нікому не давала спати, так хотіла додому! Тому мої батьки вирішили краще, щоб мене глядів вдома дідусь. От цьому я була дуже рада!!! Можливо тому, що поряд була постійно рідна тобі людина. Та й дозволено було майже все, ніяких обмежень (дідусь мене дуже любить):  ходили гуляти, коли я хотіла, а не тоді коли треба по часу (як в дитячому садочку). Навіть дуже запам'ятався фрагмент з дитинства, як дідусь взимку катав мене на санках. Отож я замість дитячого садка обрала опіку дідуся, - поділилася Ольга.

- У дитинстві я не ходила до дитсадка і дуже цьому раділа! Ми були вдома з мамою, мали повну свободу дій, прагнули допомагати якось по господарству, мали якісь свої маленькі обов'язки хоча, як усі діти були не дуже слухняними.
Але моя хрещена працювала вихователькою у дитсадку і одного разу, коли ми їздили до них в гості, нас з братом взяли на тиждень у садочок. Ох, яка це була мука для нас! Змушували їсти манну кашу з грудочками, спати вдень, гуляти по розкладу і фактично байдикувати без роботи! Добре, що це був перший і єдиний досвід перебування у дитсадку в моєму житті.
Я вважаю, що це не правильно всіх під одну лінійку рівняти і відбирати у людей право вибору! А можливо у мене купа часу і я не хочу, щоб моя дитина ходила до садочку, а хочу максимально багато свого часу їй приділяти. Тож, сподіваюсь, що до 5-річчя моєї дитини щось проясниться. У мене було щасливе дитинство і я б хотіла для своїх дітей зробити його ще кращим!, - написала Юлія.