Після трудового дня. Учні вже давно удома, а педагог ще довго перевіряє зошити. Фото Ніни Король «Коло» розпитало двох педагогів із різним досвідом роботи, як живеться і працюється нині вчителю.
Наталія Федорівна Марьєнко уже 33-й рік вчить малечу початкової школи. У трудовій книжці має лише один запис, адже не змінювала місця роботи, викладає у школі (нині гімназія) №14 Полтави. Жодного разу не пошкодувала про вибір професії.
Наталія Федорівна переконана: щоб бути вчителем, потрібно любити цю роботу і дітей. Інакше не зможеш працювати.
Професію юна Наталія обрала ще в школі, відтоді бачила себе лише вчителькою.
– У сім’ї не було вчителів, мені ж подобалось гратись із дітьми, у тому числі у школу, бавити сусідських, гратись. Тим більше булипедагоги, яких хотілось наслідувати. Я бачила, як наша вчителька перевіряє зошити, мені хотілось теж так –виправляти помилки. Чомусь завжди хотілось працювати саме з маленькими дітьми, – згадує Наталія Федорівна.
Потрапити дівчині з Полтави у педагогічний ВНЗ було нелегко, адже відмінницю не була. Тож обрала педучилище у Дніпропетровську. Батьки підтримали. Велике місто, великі класи, а ще для навчання, як виявилось, треба було купити акордеон або баян, без них – ніяк. В Полтаві тоді діяла баянна фабрика, тож це не проблема.
– У вишах нині практика не така важлива. А ось у роки мого навчання в училищі було дуже багато такого виду занять, ми фактично «не вилазили» зі школи 2 роки, – згадує педагог, – Ліпили, малювали, вчились грі на музичному інструменті (здійснилась мрія тата – акордеон мені купили, але він був для родини), вели уроки. Писали конспекти уроків, зокрема наша викладач природознавства навчила писати їх від слова привітання і до завершення уроку: зошит на 12 аркушів на один урок. Тобто я знала, як працювати з дітьми і в теорії, й на практиці.
80-і рокиПідстриглась лише після батьківських зборів, щоб здаватись батькам старшою
Перший клас у житті молодої учительки – 1-В, 43 учні. Їй лише 19. Але вона не боялась, каже, звикла до такої кількості вихованців на практиці за 2 роки.
І тут здійснилась нарешті мрія молодої вчительки: перевіряти зошити, адже вимоги в початкових класах – робити це щодня, ще й виправляти усі помилки, прописувати каліграфічно букви, цифри. Швидко про зошити пожалкувала, адже сиділа над ними до пізньої ночі. Але згодом призвичаїлась, справа пішла швидше.
Щоб мати старший вигляд, юна вчителька не стриглась до перших батьківських зборів, аби здаватись батькам малечі старшою. Нині вона пригадує, як із дітлахами спортсменка-вчителька (адже у старших класах грала в гандбольній команді школи №27) узимку їздили на санках, лижах.
– Тобто окрім уроків, у нас було спільне дозвілля. Кілька батьків, клас і я. Термоси, бутерброди…Потім щось купувала до чаю, відігрівались у мене в квартирі, у Розсошенцях.
Свій перший клас пані Наталія пам’ятає, як і всі інші випуски, але ж перший – то особливий, на все життя.
– Клас складний, чимало було дітей із неблагополучних родин, у декого були з юних років проблеми з законом. Після школи вони лише мене запросили на зустріч випускників.
Нині вихованці Наталії Марьєнко вже ведуть до неї своїх дітей, чиїсь сини і дочки вже закінчили школу, адже найстаршим випускникам педагога по 38 років.
«На життєві речі дивлюся очима моїх вихованців»
Робота позначається на характері, поглядах учителя.
– Я на багато речей стала дивитись очима моїх вихованців, хоч і доросла вже. А Герман Юрченко (директор філармонії), чийого сина я вчила, якось сказав: «Ви завжди молода, бо працюєте весь час із маленькими дітьми».
Оскільки Наталія Федорівна постійно з найменшими школярами, то навіть з онучкою Настею грається так, як рідко хто з бабусь, бо щодня з дітьми. Завдяки тому, що сама займалась спортом, Наталія Федорівна веде фізкультуру у своїх вихованців, тобто працює ще й вчителем фізкультури.
Єдина донька Наталії Федорівни Тетяна теж обрала фах учителя (психології, англійської мови, тепер ще й початкових класів).
«Сучасні діти дуже перевантажені»
Як зазначає педагог, нинішні дітлахи дуже перевантажені.
– У 80-х у 1-му та 2-му класах в учнів було лише по 4 уроки, у 3-му класі кілька днів по 5 уроків, – згадує Наталія Федорівна. – Тепер уроків більше. Нині половину програми 2-го класу перенесли у 1-й, першокласники повинні уміти до кінця року віднімати і додавати в межах 100. Не всі діти можуть так швидко засвоїти матеріал, тим більше, що не всі приходить однаково готовими до школи.
Разом із тим, багато дітлахів знають комп’ютер, швидко засвоюють цю техніку, адже вже з 2-го класу вчать інформатику. Про сучасних дітей каже, що вони дуже тямущі, швидко все схоплюють, але й вимоги до них вищі. А батьки не завжди адекватно оцінюють зауваження стосовно учнів.
– Тож я завжди раджу батькам реально оцінювати можливості своєї дитини. Я б узагалі скасувала оцінювання у початковій школі. А своїм дітям кажу: щодня подумай, що ти несеш додому – не оцінки, а знання. Що нового дізнався у школі?
До речі, учень першого класу може тримати увагу 7 хвилин. Далі треба міняти діяльність, використовувати різні нестандартні види роботи, щоб дітлашні було цікаво.
Про авторитетність учителя Наталія Марьєнко говорить: для малечі досі класовод залишається беззаперечним авторитетом. Адже чи не кожні батьки стикаються з тим, що першокласник говорить: а вчителька сказала робити так! Інші версії просто не існують для учня.
Із батьками вчитель також знаходить спільну мову. Вона завжди разом із ними робить ремонт класу, не буває осторонь.
Наталія Федорівна у своєму спілкуванні з дітьми намагається не підвищувати голос, вони розуміють її погляд, напівтон. Адже між одним учителем і класом за 4 роки встановлюється своя атмосфера, зв’язок. Недарма вчителі початкових класів, спробувавши викладати у старших, навідріз відмовляються працювати з учнями цього віку, і навпаки.
У кінці четвертого класу розлучається з дітьми зі сльозами на очах. Першокласники та їхні батьки навіть дещо ревнують до колишніх учнів, бачачи, як старші тепло вітаються, обіймаються із учителькою.
І головне для неї, як для вчителя, – любити свою справу і дітей, бо зарплатня вчителя невисока, вимагає багато часу і поза уроками. Тому молодь часто залишає школу ще на зорі своєї кар’єри.
Чому молоді вчителі кидають школу, читайте тут.
Плашка
До Наталії Марьєнко, вчителя-методиста вищої кваліфікаційної категорії, часто приходять переймати досвід. Педагогу пропонували роботу в інших школах, але вона залишилась вірною своїй.
Наталія Федорівна має багато публікацій, у співавторстві видала навчальниі посібники «Полтава – духовна столиця України» та «Мій рідний край – моя Полтава», за якими вивчають у школах історію й культуру обласного центру.
У Полтаві порахували, як і чим за два дні нагородили учителів.
До теми: якщо хочете, щоб про вашу школу дізнались, розкажіть нам.
