Галушки – десерт?
За щільним концертним графіком зірки часто не встигають навіть запам’ятовувати назви міст. Карпа завітала до нас учетверте, але окрім архітектури та гастрономічних витребеньок знає про Полтаву мало:
— Галушки – це мій традиційний десерт тут. Я тільки у Полтаві, мабуть, їх і їм. Ваше місто має дуже самобутню архітектуру. Коли мене питають про міста в Україні, які варто відвідати, я завжди згадую цей чудовий будинок, музей здається, із усілякими гербами. Загалом, класно походити вашими вуличками. Ми приїхали, й Енді каже: «О, почався Львів!». Тут у вас ще не настільки все спотворено архітектурними «нововведеннями» як у столиці.
У свій час Ірена знімалися у ролику за підписання петиції за Кадетський корпус. Для цього її запросили брати Капранові.
— Я легко підтримую ініціативи, будь-яка нормальна людина могла б це зробити, — пояснила Ірена.
«Ми найстаріші жінки у Європі»
Позиція Ірени щодо самовизначення жінок та їх місця у світі завжди була надчіткою. Мандруючи, Карпа спостерігає за різними культурами та життям прекрасної половини людства в інших країнах. Вона впевнена, що наші жінки відрізняються від інших потенціалом та зовнішністю:
— Нещодавно Кембріджський професор провів тест ДНК українки. Виявилося, що вік ДНК саме українських жінок 45 тисяч років. Це — як мінімум. Ми найстаріші жінки у Європі, ми прародительки взагалі всіх європейських народів. Добре, що це виявив англійський вчений, а не український. Бо казали б всі, що цього «не может быть». У мене відкрилися очі на те, чому у таких непоказних татів народжуються настільки красиві доньки. Всі жінки дуже породисті – з правильними, пропорційними рисами. Так вже історично склалося, що українки обирали собі те плем’я, тих чоловіків з якими буде найкомфортніше жити їм та їхнім дітям. І це – нормально! Таким чином у мене великий респект до українських жінок. У них є величезний потенціал. Навіть ті ж заробітчанки, вони тягнуть на собі фактично все. В нас побутовий матріархат, так чи інакше, дуже активний. І якщо на заході жінка займається або домом, або кар’єрою, то ми тягнемо на собі дійсно все — і дім, і кар’єру. Це дуже сумно, мені здається, що нам бракує тут дійсно сильних чоловіків. Вони кажуть: «Це ти з мене таке зробила – чоловік голова, жінка – шия». В мене до українок ніжність та співчуття. Моє життя як у типових українських мам, але у них, мабуть, воно ще важче.
До вихованні дочок Ірена підходить осмислено, але не перевантажує їх новомодними методами розвитку. Закордонні дитсадки задорогі навіть для українських зірок, тому діти Карпи відвідують державні. Письменниця не розплановує їх майбутнє за власним бажанням:
— Я бачу своїх дітей щасливими людьми. Ким стати – вони обиратимуть самі. Мені б хотілося, щоб вони займалися танцями чи спортом. Дивлячись до чого у дітей схильність, і розвивати в тому напрямку. У мене багато дорослих знайомих, яких виховували суперкласні демократичні батьки. Вони вміють все, але не розуміють, чого ж їм насправді хочеться. У них немає мотивації. Тому хочеться, все-таки, виявити здібності у моїх доньок. Зараз старша ходить у звичайний садок — державний. Ледве її влаштувала. Другу, сподіваюся, теж влаштую. Хотіла б водити у французький садок, щоб вони могли володіти додатковою мовою, але це фінансово дорого – 4500 гривень за одну дитину щомісяця.
Не дивлячись на те, що співачка не фанат раннього розвитку дітей, вона вже встигла взяти їх у подорож до Індії:
– Діти ставляться до подорожей дуже добре – вони швидко адаптуються. Я не знаю, як я взагалі на це наважилася. І ще раз це зроблю, бо переживати зиму в Києві – сумний досвід.
Ірена навіть хоче написати книжку про подорожі із дітьми. Поставила собі дедлайн у жовтні, але не змогла його виконати. Через активний спосіб життя та гострий брак часу вона себе вважає недостатньою «мамою-квочкою».
Карпа ще в дитинстві мріяла стати письменницею
– Моя перша книжка вийшла років 12 тому. Стає важко, коли не зрозуміло, що хотіти далі. Найбільше щастя мені дає розуміння того, що все зроблене мною не йде коту під хвіст – у шухляду. Навіть якщо я пишу пост у фейсбуку і хтось рже – день прожитий не даремно.
Навесні Ірена приймала участь у проекті про українську літературу в середній школі – "С.Е.К.С" (Сучасне Екстремальне Креативне Слово). Карпа б радила школярам читати Дереша, Полежака, Іздрика,Жадана, але не себе:
– Я б не хотіла бути включеною до шкільних програм. Оглядово – так! А хотіла, щоб згадували, що є така та пояснювали, що там є ненормативна лексика, тому в школі таке вивчати не можна, якщо хочете – йдіть у книжковий магазин. Загалом, не люблю нав’язуватися. Коли мріяла бути письменницею, уявляла на поличках томи своїх книжок в червоних обкладинках з відтисненими літерами мого імені. Щоб було красиво, по-багатому і товсте. Тепер, коли дивлюсь на свої дурнуваті обкладинки – все по-іншому…
Від ролі квочки Карпу відволікає не тільки письменницька та музична діяльність, а й журналістика та світське життя. Будучи ведучою програми "Наші в Раші", що виходить на «Новому каналі», Ірена Карпа взяла на себе зобов’язання ревізувати відомих українців, які поїхали на вільні хліба до Росії.
Українці сильно прогинаються закордоном
На те, чи залишаються українці українцями, виїжджаючи за кордон, Ірена має категоричну думку:
— Українці залишаються, хохли не залишаються. Вони якось сприймають оце принизливе до себе ставлення, як належне. Типу так: «Я хохлюся, я заробітчанка. Вот, привезу вам сала». Вони дуже сильно намагаються асимілюватися, приймають до себе поблажливе ставлення. В інших раїнах так само. Наша консул в Іспанії казала, що українці дуже погано асимілюються. Вони приходять у посольство і починають так само створювати черги, лізти один одному на голови, штовхатися… Навіть систему номерків увели, а не допомагає. Часто в українців за кордоном не вистачає такого собі опломбу в хорошому сенсі. Вони сильно прогинаються.
Ірені хочеться вірити, що ставлення до українців євроспільноти дещо зміниться із часом. У неї в запасі завжди є декілька цікавих історій про європейців в Україні:
— Після Євро, наприклад, всі, хто були його свідками, залишилися приємно враженими. Мої подруги питали: «О, ти з України? У вас там типу круто було». Євро пройшло дуже класно. Українці себе показали там не як жлоби, які збираються збити бабла і потра*тися задешево. Хоча один негр на мою подругу хотів в міліцію заявити. Я навіть писала про це кудись у блог на «Українську правду». Вона просто сиділа, типу така красива тьолка – каблуки, декольте – і стояв чувак. Вона щось на нього дивилася – типу красивий такий негр. На секунду затримала погляд: «Цікаво, а це правда, що в усіх негрів члени такі великі». Він вискочив, почав махати руками, звав міліцію, казав, що до нього було сексуальне домагання. Критик Іра мені сказала, що насправді круто, що Україна доросла, що вже не тільки на чоловіків можуть за сексуальне домагання заявити, а й жінки такі нахабні в Україні. Домагалася вона його бідного! Ну, то таке. Він мабуть був гей та боявся, що вкрадуть його гаманець та жостко тр*хнуть.
Земне щастя Карпи
— Щастя для мене в улюбленій роботі, щоб у дітей було все о’кей, і в здоров’ї. Сьогодні зі мною сюди приїхав лікар, щоб зі мною нічого не сталося. Просто, блін, коли ти втрачаєш здоров’я, то ти взагалі нічого не хочеш. Я лежала в страшному місці, слава Богу, діагноз не підтвердився. Лежиш і думаєш, що треба щось транслювати прекрасне і вічне. Написати щось, бо раптом мені капець. А писати не хочеться. Максимум, подивитися «Сімпсони».
Щастя, насправді, в допомозі іншим. Гроші, які віддаєш на благодійність, повертаються стопудово. Я перевірила — віддаєш комусь щось, то повертається набагато більше. Не важливо кому віддаєте. Не даремно в давнину казали про добро. Не сторицею повертається, але отримаєш гарантовано разів у десять більше.
