Польова кухня майдану
Увечері, коли виступи політиків та музичних гуртів закінчуються, на Майдані розпочинається укріплення барикад та вечеря. Протиснувшись крізь черги мітингувальників до намету, біля якого роздають харчі, ми, дві полтавки, запитуємо, чи не потрібна допомога.
– Потрібна, звичайно, – відповідають нам і запрошують всередину.
Біля намету над розпаленим багаттям стоять три величезні казани, у кожному з них вариться якась страва.
Зайшовши всередину, ми бачимо довгі столи, ніби у святковому шатрі на сільському весіллі. Але в наметі не до веселощів – тут кипить робота. На столах методично розставлені великі миски: в одній почищена цибуля, в іншій – картопля, в третій – порізане м’ясо.
Готувати, треба сказати, є з чого: навколо стоять мішки з овочами, по півпакета лимонів, мандаринів. І не дивно, бо кияни сюди приносять продукти, також їжу та речі першої необхідності люди передають із областей.
«Шеф-кухар» Дмитро, хоча й зазначає, що головного на цій польовій кухні немає, але, особливо цього не афішуючи, результативно керує процесом.
Завдання було таке: начистити та нарізати овочі для страв. Заготовки, як я зрозуміла, робилися для приготування сніданку.Люди ті, що готують, змінюють одне одного. «Такий вигляд має середньостатистична киянка після роботи», – жартують дівчата, коли починаємо фотографувати. Тут хто звідки. Студентка Олена зазначає, що приїхала на Майдан на вихідні, адже навчається в одеському економічному університеті, є киянки, які до 12-ї години поспішають, щоб устигнути на метро, є люди з Тернополя, Львова, керівник-Дмитро – із Каховки.
Готуємо, співаючи Гімн України, який лунає на Майдані, а потім затягуємо «І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…». Чесно кажучи, це додає сили, щоб мобілізуватись і не заснути.
Автомайдан – нічна варта
Попрацювавши в наметі до початку першої, ми вирішуємо їхати на таксі. Почавши викликати служби, номери яких були в телефоні, ми розуміємо, що маємо справжню халепу, адже одні обіцяють приїхати і не доїжджають, а інші просто говорять, що немає авто в цьому районі міста.
Слід зазначити, що поодинокі таксисти чекають поблизу на пасажирів, але почувши вартість поїздки – 80 гривень від майдану Незалежності до палацу «Україна» – ми зрозуміли, що не всі налаштовані на взаємодопомогу в Києві, і вирішуємо ще дізнатися все-таки номер таксі.
Бачимо невелику автоколону з прапорами України та Євросоюзу, яка стоїть поблизу Майдану. Підходимо до одного з авто, щоб запитати ще номер якоїсь київської служби. Дівчина починає викликати машину з власного телефону, але й усі її спроби марні. Складається враження, що диспетчери просто бояться присилати машини у цей вир подій.
– А давайте я вас відвезу, – каже наша нова знайома. Ми погоджуємося, бо розуміємо, що не маємо вибору. 30-річна Олександра виявилася членом київської організації «Євроавтомайдан», дорогою вона нам розповіла, що вже не перший тиждень охороняє майдан разом зі своїми друзями, які за кермом.
– Нас викликають у «гарячі точки», де необхідно заблокувати шлях тощо. Ми постійно на варті, спимо практично по 3-4 години на добу. Дівчина повідомила, що влада знає про цей рух, а керівник їхньої організації вже перебуває під слідством у СІЗО.
Олександра розповідає, що деякі даішники до них ставляться позитивно і навіть вдають, що не помічають порушень. Дівчина каже, що курсантів, яких влада присилає охороняти мітинги, їй дуже шкода (адже й сама Олександра свого часу була курсанткою), говорить, хлопці стоять там зі сльозами на очах, тут вони просто «гвинтики одного державного механізму», яким не під силу щось змінити.
– Я за своєю природою аполітична, – каже Олександра. – Але останні події змусили мене та моїх друзів вийти на автомайдан. – Тут потрібно просто вистояти, витримати і дотиснути.
