Тож пропонуємо згадати всі здобутки українців минулих зимових Олімпіад за часів незалежності.
Україна змогла завоювати статус спортивної держави, однак у зимових видах спорту наші спортсмени не можуть похвалитися такими ж великими здобутками, як у літніх. За часів незалежності українці взяли участь у п’яти зимових Олімпіадах, у яких здобули 5 нагород різного ґатунку (1золота, 1 срібна та 3 бронзові медалі). Для порівняння, на літніх Олімпіадах наші спортсмени виступили набагато успішніше – 115 нагород!
«Золота» Оксана Баюл
Оксана Баюл (фото sport-express.ua)Невеличке норвезьке місто Ліллехаммер стало знаковим в історії українського спорту. 1994 року воно приймало XVII Олімпійські зимові ігри, і саме тут вперше (і поки що востаннє) звучав Гімн України під час нагородження спортсменів. Довгоочікуване для нашої держави «золото» з фігурного катання здобула Оксана Баюл.
Оксана Баюл – спортсменка з непростою долею. В два роки її батьки розійшлися, а в 13 померла мати. Не маючи більше рідні окрім батька, який зник з її життя, молода дівчина залишилася круглою сиротою.
Знаковим моментом її життя стала зустріч з легендарним тренером Галиною Змієвською, зять та вихованець якої, фігурист Віктор Петренко, на попередній Олімпіаді в Альбервілі здобув «золото» у складі об’єднаної збірної СНД.
Результати не забарилися. У передолімпійському 93-му Баюл несподівано для всіх перемогла на чемпіонаті світу, який проходив у столиці Чехії Празі. Українка була наймолодшою серед всіх учасниць. Однак найголовніша в житті спортсменки подія станеться через рік.
На Олімпіаді-94 Баюл виконала одну з найкращих коротких програм в історії фігурного катання. І це не зважаючи на важкі травми, які вона отримала на одному з тренувань, зіткнувшись з німкенею Тетяною Шевченко. У підсумку володарку золотої нагороди фактично визначив один голос німецького судді Яна Хоффмана (колишнього чемпіона світу), який став вирішальним та приніс поки що перше «золото» Україні.
Влучний стрілець Валентина Цербе
Валентина Цербе (фото noc-cn.org)Житомирянку Валентину Цербе (зараз Цербе-Несіна – авт.) можна назвати по-справжньому «бронзовою» біатлоністкою. На чемпіонатах світу в Рупольдінгу (1996, естафета 4х7,5 км) та Брезно-Осрблє (1997, командна гонка) вона виборювала третє місце.
Головна ж нагорода всього спортивного життя була здобута все в тому ж Ліллехаммері 1994 року.
– На Олімпіаді я не мала власних лиж, – розповіла спортсменка в інтерв’ю газеті «Факти та коментарії». – Ніна Лемеш віддала мені свої. Ці лижі вона купила у переможниці юніорського чемпіонату світу – росіянки Ольги Анісімової.
У гонці на 7,5 км наша біатлоністка завоювала «бронзу», поступившись лише на 1,2 секунди Маріам Бедар із Канади та на 0,1 секунди білорусці Світлані Парамигіній.
– На церемонії нагородження не було жодного спортивного чиновника з нашої делегації. Мене привітали тільки після того, як золоту медаль завоювала Оксана Баюл. Для мене найціннішим було поздоровлення чоловіка. В олімпійське селище з Києва прийшла телефонограма з одним словом: «Вітаю». Він не знав, скільки це буде коштувати, тому і був такий небагатослівний. Це привітання мені дорожче будь-яких нагород, – наголосила Валентина Цербе-Несіна.
Вправність Олени Петрової
Олена Петрова (фото sumy.ua)Через чотири роки олімпійське свято відправилося на Далекий Схід. В японському місті Нагано Україна здобула єдину нагороду. Звісно, це може декому здатися провалом, однак у світлі величезних проблем та занепаду зимових видів спорту в середині 1990-х, коли спортсмени часто їздили на змагання за свій власний кошт, кожна нагорода була справжнім подвигом.
Олена Петрова народилася у Росії, але у 18 років переїхала до Сум, де й розпочалося її спортивне життя. Загалом спортсменка взяла участь у чотирьох Олімпіадах, але саме на першій з них вона піднялася на п’єдестал пошани.
В індивідуальній гонці на 15 км Петрова поступилась лише болгарці Катерині Дафовській. Окрім цього спортсменка разом із Валентиною Цербе, Тетяною Водопьяною та Оленою Зубриловою стала п’ятою в естафеті.
– Сотні метрів, які залишалися до фінішу, я долала з останніх сил і не сподівалась на «срібло», – розповіла спортсменка в інтерв’ю газеті «Високий замок». – А тут тренер на узбіччі кричить, що я йду «у призери». Мені було так важко, що я не знала, де взяти сил, щоб ще додати швидкості. Друге дихання відкрилось на останньому підйомі. Я летіла, наче на крилах, з очей текли сльози від того дивовижного відчуття, що я можу ще боротися, що стану призеркою Олімпіади! Розповідаю про це, а в мене по спині мурашки бігають, наче все лише вчора сталося… Після фінішу я ходила як сновида. Мене всі вітали, а я чекала, що хтось з останнього ешелону прибіжить з кращим часом і відбере у мене це «срібло».
Влучність Лілії Єфремової
Лілія Єфремова (фото wikimedia.org)В американському Солт-Лейк-Сіті нашу країну представляли 68 спортсменів, однак жодної нагороди ніхто з них так і не здобув. Натомість італійський Турін 2006 року став таким собі проривом – дві «бронзи».
Знову порадували біатлоністки. Лілія Єфремова, несподівано для багатьох у спринті на 7,5 км виборола третє місце. Вона поступилась лише 6,6 секунди Флоранс Баверель-Робер із Франції і 4,2 секунди Анні-Карін Олафссон зі Швеції.
Слід відзначити, що спортсменка до 2002 року виступала за збірну Росії, але, не потрапивши до складу команди, яка брала участь в Олімпіаді-2002 в Солт-Лейк-Сіті, переїхала в Білорусь, де не затрималася надовго. Вже через рік вона реалізувала себе у збірній України. Саме тоді її залишила головна біатлоністка країни Олена Зубрилова, що стало причиною дисбалансу.
– Сьогодні відбулася вже друга гонка, а багато хто й досі не може правильно розподілити сили на дистанції, – зазначила після успіху спортсменка. – Я теж швидко почала гонку, тому останнє коло далося дуже важко. Якби не точна стрільба, навряд чи так високо піднялася б у підсумковому протоколі. Але я жодним чином не нарікаю на долю – шалено рада бронзовій медалі. Будь-яка олімпійська нагорода для кожного спортсмена – як подвиг.
Головний танцювальний дует країни
Олена Грушина – Руслан ГончаровУкраїнська пара фігуристів Олена Грушина – Руслан Гончаров у середині 2000-х вважалася однією з найкращих світу. Спортсмени тренувалися в Одесі у спортивному клубі Збройних сил України, і на момент Олімпіади були парою не тільки на льоду, а й поза ним. На Олімпіаді в італійському Турині 2006 року українці вибороли бронзові нагороди, пропустивши вперед лише російську та американську пари. За такий успіх Грушина та Гончаров того року були визнані кращими спортсменами України. Взагалі майбутнє українського фігурного катання має досить туманний вигляд. Вже з десяток років в Україні немає фігуристів, які б могли поборотися за п’єдестал пошани найпрестижніших міжнародних змагань.
Чого чекати від Олімпіади в Сочі?
Зимові Олімпійські ігри в Сочі розпочнуться 7 лютого. Своїх володарів будуть чекати 98 комплектів нагород. Головна надія українців на медалі – збірна з біатлону. Наші спортсменки на високому рівні проводять сезон. Будемо сподіватися, що українці не залишаться без нагород, навіть одна здобута медаль – вже успіх.
До теми - Олімпіада в Сочі: російські біатлоністки провалили тест на допінг.
