Дитячий хрестовий похід. Фото http---ellinon-anava.pblogs.gr Наукова робота Тамари Костиренко – «Дитячі хрестові походи 1212 року – шлях сліз». Незважаючи на те що хрестові походи досліджені науковцями багатьох країн світу, «білі плями» все ж залишилися. Одна з них – участь у них дітей. Тема малодосліджена на наших теренах, про неї збереглося небагато відомостей. Чому 6-12-річні діти почали воювати та чому католицька церква тривалий час приховувала цей факт, читайте далі. До вашої уваги – уривок із наукової роботи Тамари Костиренко.
Довідка «Кола» Хрестові походи (1096-1291 роки) – військово-релігійні походи західно-європейського лицарства і звичайних людей до Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього та Святої Землі від «невірних» (мусульман). У них брали участь феодали, селяни, міщани, купці і навіть діти. Учасники хрестових походів називали себе хрестоносцями, бо нашивали собі на одяг хрести. Благословляв католиків на битви Папа Римський. Він обіцяв людям прощення гріхів. Усього було 8 хрестових походів.
Дванадцятирічний пророк-пастух із французького Клуа
Фото blogs.privet.ruВлітку 1212 року відбулася ця трагічна сторінка Середньовіччя. На чолі хрестового походу французьких дітей став дванадцятирічний Стефан. Пастухові з Клуа було видіння. Йому явився Ісус в образі білого ченця. Він звелів хлопцеві очолити новий хрестовий похід, в якому взяли б участь лише діти, щоб без зброї з ім’ям Божим на устах звільнити Єрусалим. Можливо, ідея хрестового походу дітей була пов’язана зі святістю і непорочністю юних душ, а також судженням, що їм не може бути заподіяна фізична шкода. Пастух почав так пристрасно проповідувати, що діти тікали з дому й вирушали за ним. Місцем збору «святого війська» був оголошений Вандом, у якому до середини літа, за оцінками науковців, зібралося понад 30 тисяч дітей. Стефана вважали чудотворцем.
Більшість юних хрестоносців йшли в похід з іншими цілями. Наприклад, помститися за своїх рідних, які загинули, або прагнули здобути славу. Причинами були ще дитячий фанатизм і ген бродяжництва у деяких учасників. Зібравшись у похід, діти шести, семи та дванадцятирічного віку навіть не здогадувалися, які тяжкі випробування голодом, холодом чекають на них. Вірили, що Середземне море розступиться перед ними, але дива не сталось.
У липні діти зі співом псалмів і хоругвами вирушили до Марселя, щоб відплисти на Святу Землю, але про кораблі ніхто заздалегідь не думав. Все ж два купці надали їм 7 суден й продовольство. Деякі, злякавшись морської подорожі, повернулись назад, але інші – майже 5 тисяч – сіли у човни. Батькам та рідним не судилося більше їх побачити.
На Сході замість Гробу Господнього на малих хрестоносців очікувало рабство
Через багато років з’явився чернець, який колись відплив із дітьми до Марселя. Він розповів, що два кораблі зруйновані під час шторму неподалік острова Сардинія, а п’ять інших дісталися до Алжиру. Там залишили частину дітей, а інших відправили до Єгипту і Багдада, через Палестину. Отже, діти все ж потрапили до Святої Землі, але в кайданах.
На мусульманських землях малолітні хрестоносці гинули від важкої праці, побоїв і хвороб. Деякі прийняли іслам, вивчили арабську мову, забули свою Батьківщину і рідних. З полону ніхто не повернувся. Про долю ватажка цього безславного хрестового походу майже нічого невідомо. Швидше за все, Стефан загинув під час шторму.
Не менш трагічна доля чекала і на німецьких дітей. На Нижньому Рейні проповідником виступив дев’ятирічний хлопчик Ніколас. Причини походу були такі ж самі. На шляху у дітей були Альпи. Більшість учасників загинула. У Бриндизії (Італія) малолітніх хрестоносців хотіли продати у рабство, але архієпископ їх врятував та відплив з ними 2-ма кораблями далі. Проте дітей спіткало лихо, вони загинули під час шторму – рибалки поховали на острові сотні трупів.
Тільки через тридцять років, 1241-го, коли монголи вторглися до Європи і могли б спокійно дійти до Риму, Папа розпорядився спорудити на острові Святого Петра невеликий пам’ятник. Ще через двадцять років на братській могилі була збудована церква нових Непорочних немовлят, яка з часом зруйнувалася.
До слова, за дослідженнями вченого Куглера, послідовник Стефана залишився живим і 1219 року воював у Єгипті.
Більшість сучасних дослідників вважає, що основну частину учасників руху становили не маленькі діти, а, як мінімум, підлітки та юнаки, бо латинським словом pueri («хлопчики») у середньовічних джерелах називали всіх простолюдинів.
Так безславно був завершений цей унікальний епізод світової історії. Невдача, а точніше, трагедія походу, сильно позначилась на загальних настроях того часу, серйозно ускладнивши кризу хрестоносної ідеї. Серед людей запанувала думка, що святі цілі недосяжні, що Бог карає смертями християн за гріхи. Спалах релігійного ентузіазму, який закінчився повним провалом, призвів до апатії і розчарування. Після 1212-го ідея хрестових походів втратила свою актуальність і серед простого народу.
