Ніна Король, редактор тематичних сторінок, переконалась, що за свої права варто боротись самим
Ідемо в надії, що інтернет, подружки та знайомі – то, звісно, добре, вони всі розуміються на лікуванні. Але краще за справжніх лікарів нам ніхто не допоможе. Тож, любиш чи не любиш, ідеш, коли треба, в поліклініки та лікарні.
Було це в одній з поліклінік Полтави вчора.
Під кабінетом УЗД та далі, під кабінетами гінекологів жіночої консультації, черги. Найбільше вагітних. Ледь не всі закривають носи, принюхуються, дихати важко. Всі шукають причину смороду і місце, бо їдкий запах лако-фарбової продукції виїдає очі.
Обурюються, хтось не витримує сидіти в черзі в такому смороді і йде геть, інші ходять сюди-туди, в надії подалі сховатись від набридливої фарби. Між тим працівник у робі прочиняє двері, що поряд із кабінетом УЗД, фарбує далі.
– Ну, ви ще довго будете нас труїти тут? Ми ж вагітні, нам не можна цим дихати! – одразу кілька голосів промовили фактично одну і тут ж фразу.
– У мене робочий день, – продовжує фарбувати чоловік.
Сиджу тихо, але тут вже не витримую, бо вже серед такого запаху чекаю годину, а переді мною ще 7 осіб.
Іду скаржитись керівництву закладу, знаю, що це дієво.
У приймальні як на допиті, принаймні обурює, що секретар хоче знати усе про скаржника та яку саме скаргу хоче донести пацієнт начмеду чи головному лікарю. Головного турбувати не стали, направили до заступника.
Жінка уважно вислухала суть зауваження. Я не забула згадати, що міністра в медиків нині немає, та це не причина влаштовувати безлад і забувати про пацієнтів. Тим паче у нас є ще облздороввідділ та міський, де також можуть вислухати, якщо тут не зарадять ситуації.
Запитала, чи не можна було в п’ятницю в кінці дня, приміром, пофарбувати, і після вихідних провітрити. Ніхто б не потерпав від запаху нині: ні медики, що там весь день, ні пацієнти.
Поки я дійшла назад, до місця фарбування, там уже кіпіш: де ключ? А ключа вже й немає, зник. Уже й фарбувати перестали, кабінет зачинений. Прибігла жінка, без халата, але з лайкою на вустах. Почала шукати, де ж ключ дівся і де ж фарбували, що так таки смердить. Оглядається, кому ж тут погано?
Забігали медсестри, почали прочиняти вікна, робити протяги. Холодом потягло, але ж і запах почав хоч трохи вивітрюватись. Головний теж пройшовся, голосно шморгаючи носом.
Всі під кабінетами зітхнули з полегшенням.
До слова, усім вагітним лікарі наголошують: не дихати лаками, фарбами, уникати навіть контакту з побутовою хімією, адже це небезпечно. Чим? Читайте далі.
Довідка
Дещо про вплив випарів фарб і лаків на вагітних
У момент ремонту найшкідливіші для вагітних – випаровування фарб і лаків. Навіть у найбільш безпечних з них міститься певна кількість свинцю і ртуті – речовин, контакт із якими абсолютно неприпустимий під час вагітності.
В останні роки з’ясувалося, що свинець може згубно впливати на вагітних жінок і плід, аж до втрати вагітності. Він прирікає дітей на багато проблем, від серйозних неврологічних розладів до відносно невеликих вроджених дефектів. Ризик збільшується, коли дитина має контакт зі свинцем, перебуваючи ще в матці і відразу після народження. Контакт з цим металом може підвищити ризик розвитку гіпертонії.
Уникайте також близького контакту із засобами видалення фарби, які мають високу токсичність, і не намагайтеся самі її видаляти, особливо якщо видаляється фарба була виготовлена на основі ртуті або свинцю.
Якщо немає ніякої фізичної можливості уникнути контакту з випарами фарби, майте на увазі, що щільно закриті під час ремонту вікна лише посилюють шкоду, створюючи всередині приміщення атмосферу, насичену канцерогенами (речовинами, що провокують розвиток онкологічних захворювань). Тому потрібно якомога частіше відкривати вікна. Пам’ятайте, що навіть при дотриманні режиму провітрювання приміщення під час ремонту ви не дуже зменшуєте потенційний шкоду. До того ж якщо у вас є схильність до алергічних реакцій, при вдиханні випарів фарби і пилу алергія може загостритися (довідка з сайту www.9months.ru).
Люди, справа ваша, скаржитись чи ні. Але про своє право на збереження здоров’я і належне лікування забувати не варто.
