Мати та вдова Романа Капація розповіли виданню depo.ua, як загинув герой АТО та як вони виживають без державної допомоги.
Роман Капацій помер від отриманих у полоні ран, коли його катували терористи так званої ДНР. Стоп-кадр із відео ТСН
Полтавець Роман Капацій воював у 28 розвідувальній бригаді. Влітку минулого року про нього дізналася вся країна, коли чоловік випадково знайшовся в донецькому моргу.
Він справді вже був майже мертвий після звірячих катувань. Прострелені ноги, в трьох місцях зламана рука, порізаний, із поколотим животом. Різали-кололи так, що зачепили внутрішні органи. Пневмонія, менінгоенцефаліт, численні гематоми. А ще, за словами волонтерів, в нього з плеча зрізали татуювання «Львів. Яворів», яке Роман зробив під час строкової служби.
– Хай би побили, хай би застрелили, а за що його було так катувати? Де той звір, який на таке спроможний? Мій Рома ж навіть без зброї був, – розповідає Ганна Михайлівна, мати Романа, не стримуючи сліз. Півроку від того, як син знайшовся, вона була біля нього ангелом-охоронцем, розмовляла, гладила по голові, як в дитинстві легенько смикала за кінчик носа.
Батьки Романа. Фото – fakty.ua
Пані Ганна поїхала до сина в лігво бойовиків, одразу коли отримала звістку про те, що він живий – це було на початку липня. Грошей не було, зв’язків не було, дістатися Донецька допомогли волонтери: довезли до окупованої бойовиками території, пересадили в інший автомобіль, висадили перед дверима донецької лікарні.
– Я знайшла Рому в реанімації. Тамтешні лікарі йому потай допомагали, на свій страх і ризик. Але бойовики дізналися, сказали: або забирайте, або вас обох тут і розстріляємо, – згадує Ганна Михайлівна. І знову допомогли волонтери, відправили нас у Дніпропетровськ, в Мєчнікова. Там йому всі операції зробили наново, серце зупинялося – його заводили. Він йшов на поправку, він вже «мама» казав! А потім я на день поїхала по документи, а його забрали в Київ у госпіталь. І там він помер. Я їм не вдячна. Вважаю, залікували вони мого синочка.
Через що його так мучили, які відомості вибивали, Роман нікому розповісти так і не встиг.
14 грудня в селі Великі Сорочинці Миргородського району ховали Романа Капація, який пішов на одне з перших своїх бойових завдань, потрапив у засідку, 32 дні був у полоні і знайшовся у морзі живий.
Роман працював в селі трактористом, дуже любив своїх дітей і посоромився «косити» від мобілізації. Сільські парубки обіч дороги, якою несли труну, ставали на коліна.
Середній син Романа, 15 річний Женя – їхній одноліток.
Найстаршому сину – 17, середнім Ярославу та Саші – 10 і 12. Сиротами в Романа залишилися п’ятеро синів та маленька донечка, 10-місячна Валерія. Мати молодших дітей Лєри та трирічного Колі Галина залишилася у скрутнішому становищі, без засобів до існування із немовлям та хворою дитиною на руках – у Колі вроджений порок серця.
Дружина Романа Капація із дітьми. Фото – www.depo.ua
– Рому мобілізували за повісткою. Не подивилися, що багатодітний батько. Ми його не йти дуже вмовляли, із малими одній важко. Але він сказав, що за ухилення від мобілізації можуть за грати кинути. «В мене п’ятеро синів, не хочу, щоб їм говорили, що в вас тато – зек», –сказав, – розповідає дружина Романа Галина. – Потім я зібрала довідки, що він багатодітний батько, що має грудну дитину – це підстава для відтермінування. Але він сказав, що нікуди вже з навчального центру не поїде. Втішав мене, мовляв, військовослужбовцям зарплатню платять і, може, потім, як учаснику АТО дадуть ділянку. Він її продасть і будуть гроші Колі на операцію.
«От, заробив», – гірко зітхає сорокарічна Галина. На дітей вона отримує 1 800 гривень. Статус учасника бойових дій Роману ще не надали, тож від держави більше допомоги вдові бійця ніякої. Підтримують волонтери та добрі люди: надсилають дитячий одяг, інколи – гроші, меценати зголосилися сплатити окклюдер, яий допоможе дитині із пороком серця жити нормальним життям. Нещодавно Колі зробили операцію на серці.
– Одягу трохи є, нам прислали. Ми б за харчі були вдячні. Фрукти якісь, вітаміни. Це ж діти, їм хочеться, – відповідає Галина на питання, що треба їй та дітям. Соромиться.
Галина стала третьою дружиною Романа, 36-річний чоловік був, як то кажуть, перший красень на селі: високий, стрункий, жартівник і балагур.
Вони познайомилися випадково – Роман помилився номером.
– Познайомилися, розбалакалися. Я сама, він сам… Почали дружити. Взагалі, він балакучий такий… був. І дуже красивий! – згадує жінка.
Останнього разу Галина і Роман розмовляли 30 травня, за день до того, як чоловік потрапив до полону. А про що – вона навіть не дуже пам’ятає, звичайні побутові розмови. Хіба ж знали, що наступного дня таке станеться.
Із початку травня підрозділ Романа стояв під Мар’їнкою, в селі Славне. Ввечері товариш по службі чоловіка зателефонував Галині, сказав, що група із шести бійців, яких відправили ставити блокпост, потрапила у засідку. Четверо були вбиті, а двоє зникли, можливо, потрапили у полон. Серед них був і Роман. Зв’язку із ним не було.
Через десять днів Галині подзвонили, повідомили, що Роман живий. Вона залишилася вдома із дітьми, мати поїхала у Донецьк до сина. Малим розповіли, що тато у лікарні.
Трирічний Микола й досі чекає на його повернення.
– Коли Роми не стало, я Колі одразу сказала, що тата нема, – розповідає Галина. – Він сказав: «Ні, він скоро приїде». І от знову днями говорить: а де тато, давай поїдемо у лікарню його заберемо. Я кажу: «Тата нема, Колю». А він набундючився, каже, щоб завтра поїхала і привезла.
Номер банківської картки вдови Романа Капація: 5168 7572 9341 9513, Музиря Галина Михайлівна
