Деякий час назад до мене, як до народного депутата, звернулося керівництво Заслуженого ансамблю пісні і танцю України ім. В.Міщенка «Лтава» із проханням допомогти їм придбати… декілька пар танцювальних сценічних червоних чобіт. Колектив було запрошено на гастролі, але деякі учасники ансамблю не мали взуття, бо наявні чоботи служили їм вже близько сорока (!) років і мали от-от розсипатися.
У час загального зубожіння українців прохання про допомогу, на жаль, є звичайною справою. Але це клопотання мало одне але… Виявляється, колектив працює при міському будинку культури. Його майно, у тому числі й сценічне взуття та одяг перебувають на балансі цього закладу. А це значить, що міський бюджет має забезпечувати потреби колективу. Але – коштів нема, ансамбль – босяка на сцені відстоюйте честь Полтави!
Незважаючи на те, що всі наявні кошти і ресурси намагаюся спрямовувати на допомогу АТО, мені вдалося придбати для колективу потрібну кількість пар чобіт. Митцям це стало приємною несподіванкою – коли вручав подарунок, вони аж заспівали подячну пісню. І запросили на свій концерт.
І от, вийшовши з МБК, поглянувши на вулиці Полтави, на машини, що стоять біля мерії, подумалося: Господи! До міського голови приходять же такі люди, машини яких у таке «взуті», що там колесо продай – пів-будинку можна купити, не те що взуття для «Лтави». А у бюджеті танцюристам коштів нема. Але знаходяться й небайдужі – помагають митцям, турбуються… І хто ж після цього у Полтаві дійсно міський голова?
