Отже ранок 23 серпня 2015 р. приніс приємні клопоти.
Дещо раніше до мене звернулася одна бабуся і повідомила, що її онук Денис хоче… таку саму вишиванку, як у Юрія Бублика. Підняв архіви і побачив, що цьому хлопчику, котрий навчається у ковалівській гімназії, раніше навіть було вручено премію сільського голови за успіхи в навчанні. Тож нема куди діватися, знайшов вишиванку (добре що вгадав з розміром) та й приїхав до малого козака з подарунком. А малий Денис теж гав не ловив – приготував для гостей квіти, причепурився і взагалі, був щасливий.
Після Дениса із самого ранку завітав до племінника Дмитра, бо у нього у цю ж дату День народження. Рідні скинулися і подарували йому велосипед, як у нас кажуть – «льосик». Тож чекаю, що з 1 вересня Дмитро, як затятий спортсмен, буде їздити до школі на льосику.
До речі, про велосипед. На 9.00 прибув на урочисте підняття прапора біля пам’ятника Т.Шевченку. Біля монументу зустрівся із громадською діячкою Зоєю Коваленко, котра передала для моєї громадської приймальні власноруч вишитий червоно-чорний прапор із націоналістичною символікою (для виготовлення стягу я допомагав придбати нитки та матеріал).
А потім був велопробіг. Оскільки до пам’ятника Шевченку я прибув із своїм «льосиком», то причепив до нього державний прапор і приєднався до вело спільноти. Товариство мене прийняло, адже я з юності у сідлі. Щоправда, деякий час не сідав на велосипед, але до цього екологічного транспорту мене повернули мої донечки. Ми навіть здійснили з ними два велопробіги Ковалівка – Полтава – Ковалівка. Але на цьому цікавий день не закінчився…
