Референдуми — традиції поколінь
Тема референдуму в Україні зараз актуальна, як ніколи. Це один із основних механізмів народовладдя. Місцевий референдум закріплено в Конституції та передбачено Європейською хартією місцевого самоврядування. Але, на жаль, вже декілька років у нашій країні відсутні правові механізми реалізації цих положень.
Ще з часів Київської Русі українці традиційно вирішували багато питань спільно. Люди збиралися на віче, що було основним органом управління, до якого прислухалися князі. Якщо згадати козацьку державу — там теж в основі лежав принцип «шукайте правди у громадах». У пізніші часи також запитували у людей і таке рішення було законом для місцевої обраної ради. Референдум — це пряме народовладдя і найбільш традиційний для нас, для українців спосіб управління місцевою громадою.
З допомогою референдуму громадяни отримують можливість ефективно впливати на формування місцевої політики. Референдум, як одна з форм влади, повинен забезпечувати її міцну легітимацію, долати політичне відчуження громадян, підвищувати стабільність політичної системи, забезпечуючи суспільний контроль за політичними інститутами і посадовими особами, запобігати зловживанню владою, відриву правлячої еліти від народу.
Міжнародний досвід застосування місцевого референдуму показує можливості ефективного управління процесом прийняття рішень з боку рядових громадян. Нині такі референдуми поширені й у пострадянських республіках.
Альтернатива без альтернативи
Однак, на даний час у правовому полі України утворився вакуум в питанні проведення місцевих референдумів. Це трапилося тому, що Закону України «Про референдуми» не існує.
До 6 листопада 2012 року діяв ЗУ «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». Він втратив чинність на підставі ЗУ «Про всеукраїнський референдум», яким не регламентуються питання порядку організації та проведення місцевих референдумів.
Нині загальні положення про місцевий референдум містяться лише в Конституції та Законі України «Про місцеве самоврядування». Згідно з пунктом 20 частини першої статті 92 Основного Закону організація та порядок проведення референдумів визначається виключно законами України. Таким чином, за останні 4 роки проблема прийняття спеціального закону про місцеві референдуми не лише не вирішилася, а навпаки – набула своєї нагальності та нового звучання.
Станом на сьогодні в Парламенті вже зареєстровано три законопроекти стосовно місцевих референдумів (№2145а-1, №2145а-2, №2145а-3) і один законопроект, який регулює проведення як місцевого, так і всеукраїнського референдуму за №2535. Але, аналізуючи стан опрацювання комітетами цих законопроектів, можна зробити висновок про те, що влада намагається спустити нанівець розгляд будь-яких законів стосовно референдумів. А саме:
— Проект Закону про всеукраїнський та місцеві референдуми за народною ініціативою від 03.04.2015 року реєстраційний № 2535 — повернуто на доопрацювання ініціатору внесення (Постанова від 29.12.2015 №2535/П) — тому до порядку денного IV сесії не включено;
— Альтернативний проект Закону про місцевий референдум від 21.04.2015 року реєстраційний № 2535-1 — відкликано автором того ж дня.
Щодо трьох законопроектів про місцевий референдум за реєстраційними №2145а-1, №2145а-2 та №2145а-3, які подані в проміжку з 3 по 8 липня 2015 року, взагалі склалася дивна ситуація — всі три проекти з назвою «Про місцевий референдум» є альтернативними до законопроекту «Про всеукраїнський референдум» від 23.06.2015 року реєстраційний №2145а, метою якого є належне гарантування конституційного права громадян України на участь в управлінні державними справами безпосередньо через всеукраїнський референдум і зміст якого ніяким чином не зачіпає питання місцевих референдумів.
Народ відштовхують від влади і впливу на неї
Така дивна реєстрація законопроектів суперечить вимогам ст. 100 Регламенту ВРУ, якою передбачено, що альтернативними вважаються законопроекти, які містять положення, що регулюють однакове коло питань та повторюють за суттю положення щодо регулювання одних і тих же суспільних відносин.
Крім того з моменту реєстрації цих законопроектів пройшло 7 місяців, але в супереч ст. 93 Регламенту у 21-денний строк з дня отримання законопроекту щодо останніх не надано висновків комітетів, до предметів відання яких належать питання відповідно бюджету, боротьби з корупцією та оцінки відповідності законопроектів міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції, що робить ймовірність їх прийняття доволі примарною.
Спроба зареєструвати свій законопроект про місцевий референдум у Верховній Раді, як суб’єкта законотворчої ініціативи, на жаль, не мала успіху.
Зважаючи на ситуацію, яка склалася у Верховній Раді випливає, що місцеві громади вчергове стали заручниками політичних ігрищ центральної влади, в яких забрали, сподіваюся тимчасово, можливість проводити місцеві референдуми.
Сучасний стан розвитку взаємовідносин між населенням та політичними інституціями в Україні засвідчує посилення кризових відносин, що супроводжується відторгненням громадян від влади, зростанням їх недовіри.
Позиція Бублика: «Народ має право на місцеві референдуми»
Вважаю, що ухвалення законопроекту про місцевий референдум має бути пріоритетним для Верховної Ради VIIІ скликання. Закон, який дозволяв би територіальній громаді впливати на рішення на місцевому рівні та реалізовувати їх. Цей закон має бути збалансованим, стати тим інструментом, який має допомогти громаді розвиватися і ухвалювати рішення, а не навпаки розбалансувати систему ухвалення рішень.
Потрібно прийняти такий закон, яким дати громаді такий важіль як місцевий референдум для вирішення важливих питань на місцях. Люди чекають на цей закон, закон, який дозволив би підняти місцеву демократію на новий рівень.
