Майже 100 років тому, 29 січня 1918 р., відбувся бій, котрий став знаменною віхою в українській мілітарній історії. Це не був бій, геніальний за своєю стратегією чи тактичними прийомами. Але це був бій, котрий продемонстрував приклад граничної жертовності, самозреченості та безкорисливості української молоді – бій під Крутами.
Як на мене, за свого життя (а бажано – замолоду), кожен українець має відвідати Крути, а також інші місця української сили – такі як Холодний Яр, Хортицю, місця боїв УПА та Січових стрільців, та інші пам’ятки нашої збройної боротьби. Саме тому для молоді Полтави і району організував 29 січня вже 2016 р. поїздку до меморіалу Героям Крут у Чернігівську область. І, звісно ж, відвідав сьогоднішні урочистості і сам.
А подивитися у Крутах було на що. Окрім офіційної частини вшанування юних полеглих захисників УНР ми пом’янули ще і сучасних оборонців східних рубежів України. Окрім промов лідерів ряду політичних партій, цікаво було послухати того ж Володимира В’ятровича, котрий дуже глибоко знає обставини подвигу крутян. Для юних полтавців цікаво було відвідати своєрідний музей у вагонах потягу. Зокрема, в одному з них можна було побачити сумну фотовиставку про сучасні події на сході України. Історія виникнення виставки трагічна: через те, що одяг убитого українського вояка був залитий кров’ю, сепаратисти не пограбували полеглого. І, коли тіло все таки повернулося на рідну землю, рідні героя знайшли в кишені мобільний телефон із камерою, а у ньому – понад сотню знімків про реалії російсько-української війни, котрі й стали матеріалом для виставки.
На жаль, про юних захисників Києва від московських орд Муравйова ще не знято гідного повнометражного фільму, як про 300 спартанців чи 47 японських ронінів. Наразі їх подвиг ще не формує у світу уявлення про Україну, як не возвеличений ще повною мірою подвиг трьох сотень козаків під Берестечком. Тільки у піснях, спогадах та розвідках небайдужих, а також у досить вузьких колах патріотичної молоді ще продовжують жити юні герої Крут та їх подвиг. А шкода, бо хто не знає минулого – той не має майбутнього. Тому й організовую такі поїздки, щоб якомога більше українців зрозуміло – москалі нам ніякі не брати і ніколи братами не були, вірити їм – себе не поважати, а вся наша спільна історія є біллю і стражданнями України. І завдання нашого покоління – зруйнувати московську імперію, щоб не передавати дітям і онукам цей 300-літній спадок загрози зі сходу. Слава Україні!
