Сьогодні, 16 березня 2016 року, екс -бійцям «Азову» - моєму помічнику Андрію Олефіренку та його побратиму Юліану Матвійчуку знову довелося використовувати квадрокоптер, придбаний колись за мого сприяння представниками полтавського бізнесу для потреб добровольчого батальйону. У розпал бойових дій цей квадрокоптер допомагав українським воїнам стежити за позиціями ворога та коригувати вогонь артилерії. Знадобився він і тепер. Проте вже не у зоні бойових дій, а у нашому мирному полтавському небі. Щоправда загроза, яку знімали за допомогою літального апарату, не менше небезпечна, ніж повзучий сепаратизм на сході.
Мова про масштабну екологічну катастрофу, яка чим далі, тим більше загрожує не лише маленькій Макухівці, але і місту Полтава. Це незаконне стихійне сміттєзвалище, яке щороку збільшує свою площу і вже покриває десятки гектарів земель під самим містом.
На відео із квадрокоптера добре видно масштаби існуючої екологічної загрози. Купи сміття лежать фактично на березі річки Коломак. А її води потім несуть забруднення у Ворсклу. І потім ці отруєні води розносяться усією областю, чим звісно не покращують екологічний стан на Полтавщині і України в цілому.
За останні роки сміттєзвалище настільки розрослося, що сморід від нього отруює життя не лише мешканцям Макухівки, але і цілих мікрорайонів Полтави – Ліску, Левади, Південного вокзалу. А дим від тліючого сміття, яке періодично хтось запалює, часто накриває різні частини міста.
У той час, як для більшості полтавців це звалище – епіцентр екологічної катастрофи, для горе - підприємців – це джерело чималого заробітку. На відео видно людей, які збирають та сортують сміття. Проблеми розростання звалища це не знімає, але хтось у сміттєвому смороді заробляє гроші, які, як відомо, не пахнуть... Ті підприємці, які роблять великий бізнес на великому смітнику – у першу чергу не зацікавлені у його закритті. Їх у останню чергу цікавить екологія, головне – отримати швидкий прибуток.
Усе, що видно на відео, ніяк не нагадує європейську практику збирання та переробки сміття. Мало того, якщо не усунути цю екологічну загрозу у найближчому майбутньому – вона може стати проблемою для сотень тисяч мешканців області.
Принагідно нагадаю, що стихійне звалище з’явилося під Макухівкою іще у 1945-му році, а вперше було «офіційно» закрите – ще у 1990-му. Може, час вже відійти від варварства та повернутися до цивілізації? Принаймні, збирати і утилізовувавати відходи потрібно так, як це роблять у Європі – без смороду та екологічного забруднення, отримуючи прибуток для громади, та створюючи гідні робочі місця для працівників.
