Сьогодні, 20 лютого 2016 року, в день других роковин пам'яті Героїв Небесної сотні, учасники вшанувальних заходів на Майдані у Києві трощать московські банки. Щоб зрозуміти чому так відбувається, наводжу звернення доньки учасника АТО, яке надійшло до моєї громадської приймальні.
"В черговий раз говорячи про війну, яка точиться на сході України, хочу нагадати про наших героїв, які мужньо відстоюють незалежність нашої держави. Відстоюють тоді, коли у дорослих чоловіків, які вперше вийшли на поле бою, тремтять навіть внутрішні органи. Відстоюють, йдучи на ворога з одним автоматом на двох. Відстоюють, вивозячи колони мирних мешканців, знаючи, що в разі обстрілу загинуть першими. Відстоюють, тягнучи на собі непритомного товариша, який втратив ногу.
І захищають вони не лише свої родини, а й родини тих чиновників, сини яких різко стали важкохворими, отримали, з невідомих причин, відстрочку від мобілізації чи просто переховуються, і не десь там, а в розкішних заміських будинках. А вони стоять. Стоять на боці вірності і власної честі.
І нарешті приходить той момент, коли один з них приїздить у довгожданну відпустку. Всього на 10 днів. Його зустрічають родичі зі сльозами на очах, діти з радості повисають на шиї, міцно обіймаючи. Здавалося б, заслужений момент блаженства настав: хоч 10 днів він не буде в тому пеклі. Це все відбувається на пероні. З бажанням швидше дібратися додому та поїсти смачного борщику наш солдат йде вокзалом і бачить наступну картину: люди біля банкоматів отримують гроші. Але біля яких!? Для нас звичайна картина. Біля банкомату “Ощадбанку” скромно але підло причаївся такий же агрегат “Сбербанка России”.
Дивлячись на це, він чомусь згадав себе, своїх товаришів, частини яких вже немає з нами. Згадав бій, страшний, жорстокий та кривавий. Кілька місяців тому. Під Щастям. Згадав, як вони разом, прості, нічим не примітні хлопці, стояли за державу, державою розграбовані і нею обмануті, виконували наказ того ж керівництва, яке з бездумною легкістю розпоряджалося їхніми життями.
Наче червоною ниткою для нього пройшли паралелі. Комусь би здалося це дивним, але йому ні. Чомусь здалося йому, що він - наче той банкомат “Ощадбанку”. І звернув він увагу на того «доброго» сусіда. Ззовні вони були схожі, як брати. Подвійний зміст, правда? Банкомат “Сбербанка России” стояв, демонструючи абсолютну рівність з нашим державним другом. Таку ж рівність, яку демонструють названі нами “колоради” на право володіння східноукраїнськими землями, більшість з яких є громадянами і “ патріотами” Росії, які нахабно увірвалися на начебто “исконно русские земли” і намагаються це довести.
Два ніби таких однакових, але насправді різних банкомата, які кам’яно завмерли поряд, насправді зобразили німу батальну сцену нашому солдату. Сцену нещівного протистояння нахабного, корисливого, безцеремонного і обманутого, зрадженого, нашого…
Солдат, який приїхав у мирну Полтаву відчув те, що ТАМ відчував. Така злість народилася в ньому. Почуття несправедливості та зради розривало його зсередини. Їдучи містом він зрозумів, що таких прикладів десятки. Відділення російських банків працювали в звичайному режимі, по-троху, але спокійно та впевнено збільшуючи кількість патронів у терористів. Хіба ж так має бути?! В тому пеклі його товариші віддали життя, доводячи, що не можуть мати дві держави рівні права на одну територію, а там де це можна зробити без страху, що ти можеш не прожити й цього дня, сприймається, як належне.
Боротися треба не лише на сході, тут теж треба братися за зброю. Та зброєю цією має бути розум і повага до власної гідності та історії. Не можна допускати, щоб ворог так відкрито на нас же збагачувався.
Шановні можновладці, якщо ви не можете забезпечити спокій на сході, то зробіть це хоча б на мирній території. Відстоюйте гідність нашої держави розумом! Досить принижувати самих же себе! Забороніть діяльність російських банків на території України! Зробіть так, щоб наші герої хоч десь почували себе спокійно!"
