У неділю, 5 липня, вирвався на схід, вчергове вдалося відвезти допомогу українській армії. Цього разу відвідав військову частину, котра розташована у лісах Луганщини. До речі, ліси на сході міновані, тож не скоро грибники та туристи зможуть спокійно насолоджуватися шумом гілля у літню спеку.
За допомогою небайдужого підприємця Леоніда, який вже неодноразово допомагав нашій армії, передав у частину, а також роздавав на блок-постах воду, солодке (каву, чай, печиво тощо). У військову частину, окрім вже названого, передали ще й бензопили, газонокосарки та біноклі. За це – доземний уклін Леоніду, котрий уже рік не тільки систематично підтримує наших захисників на сході, а й зробив ще багато чого корисного для української нації. Зокрема ним, для тих же українських вояків, придбано і облаштовано будівельні модулі із туалетом та душем, у яких можуть розміститися більше 60 військовиків. Звісно, на передовій такі будівлі недоречні, а от у місці дислокації військової частини – саме те, що потрібно бійцям.
Тож таким чином у неділю відзначив своєрідний ювілей своїх мандрів на схід. Саме із згаданим полтавським підприємцем Леонідом рік тому я вперше відвідав українських бійців – учасників АТО. Тоді мав сподівання, що все швидко закінчиться. На жаль, війна продовжується, а ще більш сумно те, що рік минув, а практично нічого не змінилося…
https://www.facebook.com/bublyk.svoboda/posts/716747198454294?pnref=story
Мандруючи сходом, мимоволі проводжу паралелі з Полтавою. От, наприклад, до Слов’янська веде відремонтована, добротно зроблена дорога. А більшість доріг у Полтаві, начебто війна у нас, а не там. А святкування Івана Купала… На березі Коломаку вже другий рік ніяких гулянь не проводимо – всі ресурси витрачаємо на підтримку української армії, а міська влада Полтави, замість допомогти військовим, купу грошей вбухала на видовища. І так, куди не кинь оком… Та нічого, чин по чину, камінчик по камінчику таки постане могутня Українська Держава. Ми все ж переможемо! Слава Україні!
