Восьмого травня ми з Вами відзначаємо День пам’яті і примирення з нагоди перемоги над нацизмом у Європі та завершення другої світової війни.70 років тому відшуміла війна, на полях битв заколосились жита, а сонце щоразу встає над забутими окопами і давніми обелісками. На жаль, події минулої війни, як і інших тяжких епізодів історії України, торкаються кожного… У кожного з нас є рідні, які воювали або постраждали внаслідок другої світової.
І, згадуючи ті дні, мимоволі проводиш паралелі із сьогоденням. Україна, як і за часів Совєцького Союзу, на жаль лишається розділеною – розділеною ментально, у серці. Українці, котрі всередині мають прагнення до волі і щастя, і українці, котрі снять тихим життям, примарами минулого і «як буде, хай буде», стикаються у герці й зараз, як і тоді. Хтось лягає під окупанта, а хтось пнеться встати з колін, щоб у найближчі роки ми зажили «у землі вольній, новій»…
І коли 70 років тому простий солдат ішов на кулі та багнети, керівництво СРСР та інші тодішні привілейовані класи лишалися цілими та неушкодженими! Ба, навіть стріляли у спини своїх, перебуваючи у «заградотрядах». Згадую слова одного із «геніальних» полководців тодішнього часу, котрий біля ста тисяч бійців поклав при форсуванні Дніпра: «Хохлов нєчєго жалєть! Баби єщо нарожают.» Оце теж справжнє обличчя комунізму, як і будь якої неукраїнської сили!
І коли весь світ воював із нацизмом, совєтська пропаганда розказувала людям, що друга світова – Велика вітчизняна, у той же час репресуючи геніального українця режисера Олександра Довженка за кінострічку «Україна в огні». Яка Україна? Має бути лише велика червона вітчизна, імперія на одну шосту земної поверхні. Достатньо маленька, щоб не могти забезпечити своїм громадянам гідне життя… І достатньо велика, щоб заслати на її краї або знищити будь-кого, хто випадає із системи. Як тих же скалічених інвалідів війни, яких масово позабирали з післявоєнних вулиць і розстріляли на півночі.
Шановні ветерани другої світової війни та їх рідні! Про тяжкі часи підневільної України хай сперечаються історики. Ми зараз будуємо вільну, соціально і національно справедливу державу. Державу, де гідно житиме ветеран Червоної армії, бо насправді, якщо відкинути брехливу совєтську пропаганду, він воював не за Москву, а за рідну домівку і рідну землю. Будуємо державу, де нарешті гідно буде пошановано і ветеранів УПА, бо саме через їх серце пройшла мрія про незалежну Україну. Будуємо багату державу, де, нарешті, не скасовуватимуть пільги дітям війни. Будуємо, але ж ще як багато над втіленням цих мрій треба працювати. Тому, шановна громадо, будьмо єдині у думках і справах, і буде нам всім щастя.
Хай восьме травня стане дійсно Днем пам’яті і примирення з нагоди перемоги над нацизмом у Європі. За прикладом цивілізованого світу над могилами полеглих у другій світовій війні хай кожен прийме рішення: доки живі герої, – шануймо їх і допомагаймо їм відчути нашу вдячність. Вони цього гідні, вони боронили Україну, якій ми зараз кажемо – Слава!
