26 квітня 2016 року виповнюється 30 років з дня, коли всю Україну сколихнуло від звістки про жахливу Чорнобильську катастрофу. Час плине швидко, але ці страшні події і досі кровоточать в наших серцях. Неможливо забути те горе, яке пережили мешканці невеликого міста в Київській області. Чорнобильська зона й досі залишається «мертвою» плямою на території нашої країни.
Уночі 19 квітня 2016 року, делегація чорнобильців Полтавщини, мій брат Олександр Бублик та помічник Андрій Олефіренко, представники Полтавського Батальйону Небайдужих разом із полтавськими священиками на чолі з Архиєпископом Полтавським і Кременчуцьким Федором вирушили в «зону відчуження». Їхали туди з дуже важливої місією – освятити ікону «Чорнобильського спасу».
Кошти на ікону збирали всією громадою за ініціативи полтавських чорнобильців. А організатором написання ікони став директор Духовно-культурного центру при Свято-Успенському кафедральному соборі Сергій Козлов. Працівники моєї громадської приймальні та помічники також зробили свій внесок у цю справу.
24 години знадобилося, щоб ікону-оберіг чорнобильців-ліквідаторів освятити та привезти до Полтави. Подорож розпочалася із молитви біля собору. Саме ж освячення ікони відбулося у «зоні відчуження» біля монументу Рятівникам світу. Понад 250 осіб приїхали долучитися до священнодійства, більшість із них – чорнобильці з Полтавщини. Присутніми на дійстві були журналісти навіть із Нової Зеландії та Шотландії. Владика Федір провів священний обряд і подякував Героям-ліквідаторам за героїзм, мужність, самопожертву та наші врятовані життя.
Окрім цього, учасники полтавської делегації мали змогу на власні очі побачити, як виглядають та функціонують найбільш постраждалі від аварії на ЧАЕС міста – Чорнобиль та Прип’ять. І, навіть, не зважаючи на високу радіацію, в населених пунктах Чорнобильської зони сьогодні живуть близько 150 громадян. Це ті, хто відмовився покидати батьківську землю чи повернувся після евакуації.
– «Зону відчуження» нині обслуговують 10 тисяч робітників. Працюють змінами, а живуть у гуртожитках в Чорнобилі. Це місто постраждало від аварії значно менше за Прип’ять, тому сьогодні воно живе: там працюють магазини, державні установи, підприємства тощо, – розповідає член делегації Андрій Олефіренко. – А от безлюдна Прип’ять – ніби уособлення того глухого й німого болю і відчаю багатьох українців, яким довелося покинути тут рідні домівки.
За здоров’я та довголіття наших рятівників-чорнобильців делегати помолилися у Свято-Іллінській церкві, зведеній ще у 1500 році.
Після повернення до Полтави ікона «Чорнобильського спасу» буде пронесена містом до Свято-Успенського кафедрального собору, де й займе своє почесне місце.
Ми вдячні Героям-ліквідаторам, які, жертвуючи собою, стали на захист наших життів у той важкий момент.
