За рік щоденних страшних новин вже з’являється певний імунітет до такої інформації. Але все одно бувають випадки, які знову і знову вибивають землю із-під ніг. Із останнього гучного, яке пережити і переосмислити важко, це звісно автобус у Волновасі, тролейбус у Донецьку, розстріл Маріуполя… Війна, війна, війна… Кожного дня… І однією з таких страшних новин для мене, і для багатьох інших, стала смерть музиканта Андрія Кузьменка, більше відомого як Кузьма Скрябін.
Вже два дні у моїй голові не затихають рядки з його пісні. «Мам, ти мене вибач, що я став дорослим, і вже минула сорок третя осінь, як я побачив перший раз свій дім…».
Андрій Кузьменко був особливим представником українського шоу-бізнесу. Не буду перераховувати всі його заслуги, які відомі усім. Також дехто сварить Кузьму за певні проступки, такі як виступи за певні політичні сили. Буває… Проте мало сказати, що це був найвідвертіший, найвеселіший, найприкольніший музикант України, який в той же час міг писати не лише жартівливі пісні, а й серйозні, які торкають до глибини душі. Не вистачить сторінки, щоб перерахувати проекти, в яких Кузьма брав участь. Тут і зараз я хочу сказати інше – що Кузьма значив особисто для мене, яким його довелось побачити мені.
В житті зустрічатися і спілкуватися з Кузьмою випало три рази. Вперше познайомилися, коли мені було 18 років і я була учасницею рок-гурту. 1 грудня 2001 року у залі кінотеатру «Алмаз» проходив фінал конкурсу «Найкращий рок-гурт Полтавщини». Головним гостем концерту молодих полтавських гуртів тоді був гурт «Скрябін». Для мене це були зірки, адже кліпи цього гурту у програмі «Територія А» були «задивлені» мною до дірок. І тут він, Кузьма, розповідає нам анекдоти за кулісами перед виступом, фотографується, жартує, пригощає 20 грамами коньяку, як-то кажуть, для розслаблення голосових зв’язок. Дуже простий, веселий.
1 грудня 2001 року. За кулісами перед концертом Кузьма пригощає коньяком "для зв’язок" та розповідає анекдоти
У той вечір ми виграли конкурс і Кузьма передавав на сцені перед повним залом нагороду в мої руки. Я тоді мало розуміла, що відбувається, адже для мене це було щось неймовірне. А на завершення, коли гурт «Скрябін» давав концерт, Кузьма зі словами: «А де ця мала?» витяг мене з-під сцени за руку нагору, щоб я з ним заспівала. І я співала… дуетом… «Танець пінгвіна». Пам’ятаю, що не відчувала сцени, не бачила залу. Це були суцільні емоції, які до цих пір залишаються сильними.
Тоді згодом через 6 років я стала працювати журналістом, і два рази брала інтерв’ю у Андрія Кузьменка. І, мабуть, більшість моїх полтавських колег, колись та й говорили з Кузьмою. Адже він ніколи нікому не відмовляв. Навіть коли взагалі не мав часу. Одного разу навіть довелося брати у нього інтерв’ю в мікроавтобусі перед виступом, коли він та команда там перевдягалися, у напівзігнутому стані, у розпорядженні було хвилин 7. Проте все вийшло.
Після інтерв’ю. 2008 рік
Довгий час я мала номер мобільного телефону Андрія Кузьменка, і навіть скористалася цим кілька разів. Андрій був настільки простою людиною, що я могла без страху зателефонувати йому і попросити номер мобільного інших знаменитостей, які мені були потрібні для інтерв’ю. І Кузьма давав номери… Хоча, можливо, ледь пригадував, хто я.
Україна багато чого втратила за останній час. І однією з великих втрат став Кузьма.
