Саме стадіон «Металіст» декому здався тим бажаним небом, де світилися зорі-ліхтарики від мобільних, лунала небесна музика улюбленої групи, панував мир, добро, стояв на п’єдесталі музичний Бог — Слава Вакарчук (можливо перебільшила, скажете Ви, але провірте, побачивши очі декого із тих, хто стояв пліч-о-пліч зі мною, можу собі дозволити таке твердження)…
Сходивши на концерт «Океану» у Полтаві під час туру презентації альбому «Земля» пообіцяла собі, що буду ходити на всі їхні концерти у нашому місті. Але – емоції завели далі. Пам'ять від отриманого минулого разу позитиву не давала спокою, тому дістала квиточки на концерт у Харків на 20-ліття гурту ще у лютому. Спочатку чекала, потім – забула… забула настільки, що вже збиралася 14 червня у Борисполі зустрічати свою подругу, яка прилетіла у рідний краї з далекого закордону. Зі словами: «Пробач, подруго!!!», поїхала на «океанів».
Окропація і адаптація
Їхати у Харків було моторошно. Не ображайтесь харків’яни, серед вас є мої друзі, але місто якесь непередбачуване, залишалася тривога в серці. Як виявилося – дарма! Місто зустріло нас літнім дощиком, якого ми не злякалися і попрямували на прогулянку, бо до концерту лишалося ще кілька годин. Прогулянками не хотіли себе стомлювати справжні фанати, які вже з 16-00 почали займати чергу біля всіх входів до фан-зони, щоб бути першими і зайняти місця під сценою.
Постояти у черзі на вхід до стадіону довелося і мені, але порадувало, що зустріли харків’ян-однодумців, поспілкувалися українською мовою. Не засмутило і те, що початок концерту довелося чекати ще годинку. Але повірте, чекання було варте того, щоб протягом наступних 3-х годин поринути в «океан» емоцій!
Психоемоційне шаленство… Гіпнотизація
Вже ні для кого не секрет, що у Вакарчука є дар заводити публіку у потрібному йому напрямку і вона, як зачарована його незримою енергетикою, починає танцювати, піднімати руки, засвічувати запальнички і ліхтарики, співати в унісон багатотисячним хором однодумців. Вже з перших хвилин першої пісні «Вставай» — встали таки усі! Щоб привітати улюблений гурт, підняти заздалегідь приготовані різнокольорові плакати із написом «Вітаємо!».
У вихор емоцій поринули не лише присутні на концерті фанати, а й самі музиканти, найбільше шаленство з яких проявляв Вакарчук. Ви б тільки бачили його «дикі» танці, вихиляси стегнами, жваве переміщення з одної частини сцени в іншу, стрибки на колонки, з яких соліст знімав відео-звіт для соцмережі! Особливий вибух емоцій викликали червоні кульки-сердечки, що полетіли до сцени під час виконання пісні «Більше для нас». Зворушливо, красиво, драйвово!
Пісні лилися океаном на присутніх від улюблених із «початкових» до щемливого з «останнього». З радістю згадали пісні «Друг», «911», «Холодно»… Здавалося цей потік не закінчиться, хотілося ще й ще пірнати в ці гармонії, насолоджуватися специфічним вокалом, згадувати, кайфувати… плакати під «Стріляй», «На небі», «Коли тебе нема»… Знаю лише чого не хотілося – повертатися у реальність, залишатися у цій «маленькій незалежності» — де літаєш, відчуваєш, живеш!
Патріотична налаштованість. Руйнація
Надзвичайно зворушливо було бачити навколо людей у вишиванках з прапорами у руках... Не даремно «Океан Ельзи» зі своєю музикою, поглядом на життя, філософією, концертами став територією єднання, загальноукраїнською територією, де люблять, вірять. Українські прапори, вигуки «Героям Слава!», змушували до болю в серці і хрипіння в голосі горлати разом з Вакарчуком «Все буде добре», і що «впала між нами стіна»… Вшанували героїв піснею «На лінії вогню», хвилину помовчали… Патріотично, близько кожному, щиро.
І немовби у всіх стали «зелені очі», якими в єдиному пориві на концерті в одному напрямку дивилися декілька тисяч справжніх українців (хоча, як виявилося, серед нас були і росіяни, і поляки, і чехи, які стерли грані, розмили «океаном» кордони, зруйнували їх). Одна «Вулиця», де співав Вакарчук стала для нас місцем прояву підсвідомих бажань, і вже після цього — «Не питай», а знай – «що все буде добре, для кожного з нас».
«Біс»…нування
Дві години концерту, а ніхто й не думає, що потрібно поспішати чи відпускати музикантів зі сцени. Вакарчук все ж ніби-то прощається, йде зі сцени. Але – в житті раз буває 20 років! Стадіон аплодує, «Океан» виходить знов. І так ще двічі, адже справжні фанати «не здадуться без бою»! Ще два сети «на біс», остання – «Обійми»... Тиша… Пауза… Лише на декілька хвилин, а вже після неї — починаєш разом з усіма наспівувати пісні, що тільки-но лунали зі сцени, ділишся враженнями, намагаєшся викарбувати все почуте і відчути в своєму серці…
P.S: На зворотному шляху до рідної Полтави було весело їхати вервечкою машин із полтавськими номерами. Те, що в них лунали пісні Океану Ельзи – факт, а не припущення. Ще веселіше було стояти на одній із заправок у черзі за кавою з тими, хто так як і ви залишався в океаноельзівській ейфорії... і забув зняти різнокольорові стрічки-браслети, що давали право на вхід на концерт улюбленого «Океану»!
P.P.S: Не фанатка, але люблю! О.Е.:)
