А коли виявляєшся в потрібному місці інтуїтивно – це взагалі вищий пілотаж твоєї підсвідомості. Зараз не хвалюся, а просто раджу не відмовлятися від цікавих пропозицій, якою стало для мене запрошення на концерт грузинської групи MGZAVREBI.
- Як як? Не чув(ла) про таку, - подумає більшість з вас. Але я вам зізнаюся (у чому не не зізналася самим музикантам), послухала одну пісню в інтернеті безпосередньо перед концертом, який недавно відбувся в Полтаві. Наше місто стало другим після Львова у великому українському турі цієї групи. Далі було Запоріжжя, Дніпропетровськ, Київ, Харків. Пісня була на грузинському. «Ну нічого, - подумала, - треба підвищувати свій культурний рівень.» Пішла. Не пошкодувала! А ще і не змогла стриматися, щоб не написати пару добрих слів про грузинів, яких тепер забути не можна. Наживо слухати цю групу – це велике задоволення.
Почнемо з того, що це сім першокласних музикантів, які просто дивували своїм професіоналізмом, умінням володіти інструментом, неповторною харизмою, яка в кожного індивідуальна. Це живі імпровізації, це багатоголосся вокальне, це колосальна енергетика грузинських парубків з сонячної країни, де, як на мене, не існує недобрих людей.
З першої пісні, з перших слів вокаліста Гігі Дедаламазішвілі, який прагнув пояснити про що їх музика, в залі запанувала дружня атмосфера. Далі вже не потрібно було розповідати про що співають хлопці, адже не важливі були слова – домінувала інтонація, мелодика, енергетичний посил, що долітав до кожного слухача. Все знайомо кожному – радість любові і біль втрат, безвихідність сьогодення і надія на світле майбутнє...
Як не дивно, але зал був повністю заповнений. На останніх рядах молодь дуже швидко зорієнтувалася і влаштувала дискотеку. Вже до третьої частини часової фази концерту встали зі своїх місць навіть найстарші шанувальники творчості цієї грузинської групи. Із задоволенням відгукнулася полтавська публіка на спільний спів з музикантами, швидко адаптувалася до виконання приспівів в піснях російською мовою.
Група друзів-однодумців, для яких музика – це їхня рідна стихія, група, що жахливо популярна в Грузії, стала близька і полтавцям. Я б сказала, дуже близька. Адже після концерту всі музиканти вийшли до своїх фанатів і ще довго стояли, спілкувалися, фотографувалися, сміялися, ділилися радістю і позитивними емоціями.
Інколи колективна свідомість спрацьовує дуже чітко і зі мною. Ти не помічаєш, що поспішаєш зі щирим бажанням сказати музикантам багато добрих слів. Але у тебе виходить лише сказати «дякую!», і ти вже посміхаєшся, довкола тебе музиканти MGZAVREBI, ти жартуєш з ними, обговорюєш концерт, розпитуєш як їм Полтава, а тебе в цей час фотографує добрий друг. Ти навіть не помічаєш, що ще не запам'ятав як кожного звуть, але прекрасно запам'ятав на якому інструменті кожен з музикантів так чудово грав, спілкуєшся легко, як-ніби знайомий з ними не пару годин (включаючи концерт), а зустрів друзів, яких деякий час не бачив.
Розмова заходить про Грузію, людей, розповідаєш їм, що ми недавно працювали з режисером з Грузії Цицино Кобіашвілі, яка поставила виставу в нашому театрі «Ханума», - мила людинка, світлячок, якого ми дуже-дуже-дуже-дуже полюбили! (Цицино, вам привіт величезний!!!). І тут з'ясовується, що хлопці не лише її знають, але Гігі-вокаліст (він же актор), дуже добре знайомий з її сином, працював з ним в одних фільмах, виставах і т. п. Саме у такі хвилини приємно усвідомлювати, що світ такий тісний, адже саме завдяки цьому отримуєш стільки приємних емоцій. Саме вони допомагають прокидатися рано вранці на роботу, посміхатися перехожим, зустрічатися увечері з друзями, вірити, що сьогодні може ще щось спонтанне з тобою хороше трапиться.
P.S: Не фанатка, але полюбила живу музику MGZAVREBI в гармонічному виконанні Гігі Дедаламазишвілі, Лаша Дохнадзе, Міша Мегрелішвілі, Гуга Кублашвілі, Бежо Аміранашвілі, Дато Гогелія, Давид Угрехелідзе (якому особливе спасибі за фортепіані імпровізації!)
