Протягом останніх років ім’я Джуліана Ассанджа час від часу з’являється у медіа по всьому світу. Засоби масової інформації зробили з нього геніального хакера, якого бояться уряди різних держав і якого б не проти піддати смертній карі багато політиків. І все це правда.
Книга «Джуліан Ассандж. Неавторизована автобіографія» розповідає про життєвий шлях (принаймні великий його відрізок) засновника найпопулярнішого ресурсу для інформаційних зливів — Wikileaks. Сама історія книги уже є цікавою. Видавництво найняло письменника, який зустрічався з Джуліаном і створював на основі цим розмов автобіографію (щось подібне в Україні зробили Мустафа Найєм і Юрій Луценко). Проте згодом Ассандж зрозумів, що не хоче випускати цю книгу в друк. Але оскільки аванс за мемуари він витратив на юристів і не міг повернути, то автобіографія таки з’явилася на книжкових полицях.
Ще у березні 2011 року Ассандж читав перший варіант, а вже через рік книга з’явилася українською у видавництві «Темпора».
Про що ж розповідає людина, яка була причиною величезних медійних скандалів у багатьох країнах? Як і сказано у назві («автобіографія») — про своє життя. Ассандж показує, яким саме чином його шлях вів до феномену, названого «п’ятою владою» — Wikileaks.
Біографії успішних людей майже завжди є доведенням правила «10 000 годин» Малкольма Гладуелла — щоб стати спеціалістом у певній сфері, потрібно витрати на неї 10 000 годин (по 3 години протягом 10 років). Для Ассанджа такою галуззю стало програмування. Він починав робити це де у 80-х, коли навіть про Windows-95 ніхто не чув (навіть Білл Гейтс). Про засиджування за комп’ютером з мережею через модем він розповідає ніби про справжній екшн — з переслідуваннями, спецслужбами, таємничими корпораціями і молодими зухвалими хакерами, серед яких і був він.
Звісно, найбільшу частину книги присвячено Wikileaks — ресурсу, який став джерелом величезних за значенням зливів інформації. Тут публікувалися інструкції нелюдського поводження з в’язнями Гуантанамо, документи махінацій ісландських банків, дані, які стосуються афганських та іракських воєн. Ассандж показує, наскільки ретельною була підготовка цих публікацій, скільки зусиль це займало у його команди і в нього, та результат, досягнутий цими інсайдами.
Найпотужнішим зливом інформації став «Кейбелгейт». Наприкінці листопада 2010 року понад 250 тисяч депеш від послів США у різних країнах до Держдепу США були оприлюднені онлайн. Це спричинило вибухову реакцію по всьому світу — найбільші медіа кожної країни кинулися дивитися, що саме ці посли написали про їхнє керівництво. України стосувалося 1139 документів.
Звісно, читаючи мемуари, розумієш, що автор намагається подати своє життя у вигідному для нього світлі. Для читача залишається загадкою, скільки в тексті справжнього, не прикрашеного художньою перебільшеністю Джуліана.
Наразі Ассандж вже 3,5 роки живе у Лондоні у приміщення Посольства Еквадору. Якщо він вийде за межі будівлі, то британська влада екстрадує його до Швеції. Там він звинувачується у зґвалтуванні двох жінок (в книзі хакер пояснює безглуздість цієї справи і вважає політичною розправою над собою). Програміст багато працює, займається спортом, навіть вів авторську телепередачу.
Робота Джуліана Ассанджа змінила світ. Саме завдяки Кейблгейту розпочалися протести про туніської влади, які згодом перейшли на інші країни і отримали назву «арабської весни». Можливо, за свою діяльність хакер отримає Нобелівську премію миру.
Хоча йому тільки 44 роки. Сенсації ще попереду.