Півсотні людей на фестивалі: полтавці не цікавляться документальним кіно.
«Все, що було повинно, буде знято, а якщо не знято, то отже й не було", - дуже давно хтось сказав із великих. Це стало неписаним правилом усіх кінодокументалістів - людей, які попри все прагнуть показати життя у всіх його площинах, щоб це їм не коштувало.
У наш час камеру до рук може взяти кожен. Та і приводів до цього є чимало. Але тільки ті, хто приймають все надто близько до серця, можуть зняти дійсно глибокі документальні фільми.
Тому, щоб не загубити у кілометрах плівки та тисячах годин цифри справжніх ізумрудів – талановитих документалістів, у Полтаві вже п’ятий рік проводять Фестиваль документального кіно «Полтава-Док..
Хтось скаже – яке може бути кіно у Полтаві? Воно померло разом із старою радянською «школою кіно». Та із кожним роком все більше можна переконатися - документальне кіно у Полтаві є. Воно на високому рівні. Але - не для кожного.
Короткометражки судили професіонали-практики - актори, режисери та викладачі кіномистецтва.
«Полтава-Док. 2014» встиг зарекомендувати себе як конкурс для тих, хто дійсно прагне показати реальність, профільтровану крізь внутрішні переживання та погляди. Він збирає натхненних аматорів документалістики - режисерів, відеооператорів, сценаристів, що прагнуть своїми роботами змінити світ.
Полтавці ж на жаль особливою увагою фестиваль не відзначили. Хоч у невеликому залі місця були зайняті майже всі – аншлагу не відчувалося. Масовий глядач скоріше піде на черговий бойовик до кінотеатру, ніж захоче рефлексувати та аналізувати злободенність у документалках.
Режисер Микола Торяник представляє свої фільми перед показом.
Цьогорічний конкурс відзначився особливою напругою тем. Найболючіша із них – війна та мир. До речі, обійшлося без патріотичного пафосу та зайвих «філософських роздумів». Справжня документалістика – небагатослівна. За що тільки плюс організаторам.
– І хоч Фестиваль – це свято, сьогодні воно із тугою за загиблими українцями, за синами твоїми Україно, - зазначив Олександр Калашник, директор «Полтава-Док». Він прочитав уривки віршів Шевченка та Сосюри, цим самим налаштував глядачів на особливий настрій.
На фестивалі було представлено 26 стрічок 15 режисерів у традиційних для фестивалю номінаціях "Людина та природа" й "Мистецтво жити". Перед показом кожної стрічки режисери, хто хотів, анонсували свої роботи.
"ФотоАкадемія" представила виставку фото із минулого фестивалю
Визначати кращих зібралися судді-професіонали – народний артист України, режисер та сценарист Борис Савченко, режисер студії «Білорусьфільм» Віктор Калашник, викладач Київського університету кіно Ігор Кривоніс та інші.
Фестиваль хоч і носить ім’я екологічного, режисери-аматори все більше і більше направляють свою творчість у «Мистецтво жити». Їх цікавлять теми війни, миру, мистецтва та розвитку сучасного суспільства у різних напрямках.
Звісно, справжні документалісти не змогли залишитися байдужими до життя України останній рік. Тому чималий пласт робіт присвячений Революції гідності та АТО на Донбасі. Як то «Десант у зону АТО» та «Загиблим за Україну» Віри Кумпан, «Небесна Сотня» та «Воїни світла» Миколи Торяника, «Небесна варта» Дмитра Вовка та «Мирний» Юрія Пузирьова. Кожен із них по-своєму ризикував заради матеріалу. Хтось життям, хтось репутацією, хтось – думкою людей. Та роботи вийшли більш, ніж живі.
Публіка зібралася різна - і дорослі, і малеча.
Інша складова категорії стосується власне «Мистецтва жити». Дехто у своїх роботах опирався власне на мистецтво. Тут варто відмітити роботи минулорічного переможця категорії – Артура Арояна. Тоді він із Степаном Дяченко вибороли перше місце за короткий метр «Скрізь пустоту». Цього разу режисер (сам та у співавторстві) представив три картини на розсуд журі та глядачів. Всі вони одноголосно про людину, закохану у прекрасне, мистецтво та мрії.
Про занедбане та покинуте «прекрасне» теж не забули. Два фільми присвятили болючій темі для полтавців - Кадетському корпусу та «Кадетаріуму».
Переможцем «Мистецтва жити» став фільм «Вільний» Артура Арояна та Степана Дяченка. Не випустили хлопці перемогу із рук! "Вільний" - реальна історія про скульптора, який більше за життя любив коней. Стрічка завершилася трагічно, але головного герої все ж не полишили мрії та надії.
Герой Юра (Денис Кузнєцов) із фільму "Вільний" спостерігає себе на екрані. Справа - Денис Дяченко, автор ідеї короткометражки
Категорію «Людина і природа» цього разу розкрили не повністю. Лише сім фільмів було представлено на екологічному фестивалі. Від чого складається враження, що режисери обрали для себе теми «екології життя та свідомості», ніж її буквального вираження. Перемогу отримала короткометражка «Медовий ранок» Дмитра Вовка про життя на пасіці, бджіл-трудівниць та золотий нектар.
Жанрово митці себе не обмежували. Хто знімав «повноцінні» короткометражки із художньою складовою. Хтось – голий репортаж. Хтось – змонтовані із десятка фото роздуми із певної теми. Та у деяких випадках більше – не означає краще. Наприклад, режисеру із Гадяча Миколі Торянику вистачило лише 3 кадри, щоб розсмішити увесь зал своїм «Змієм». Він, до речі, постійний учасник фестивалю. Цього разу привіз по дві короткометражки на кожну категорію.
Переможець у номінації "Людина та природа" Дмитро Вовк
Також поза конкурсом показували короткометражки режисерів із Києва, Полтави та Бодакви.
За рішенням журі відзнаку за кращу операторську роботу отримав Дмитро Вовк («Небесна варта»), за кращу режисерську роботу – Катерина Власова («Світло творіння»). А Микола Торяник отримав відзнаку «За активну громадянську позицію у висвітленні актуальної теми» за короткометражку «Небесна сотня», де показано самісіньке пекло протистояння майданівців та «Беркуту» під час Революції Гідності.
Вселяє надію той факт, що документальне кіно житиме у Полтаві навіть за відсутності спонсорів, масового глядача та нормальної можливості зйомки. Адже ніколи не вмирає те, що тримається на ентузіасті справжніх – не побоюся цього слова – фанатиків.
Артур Ароян - співрежисер "Вільного" - переможця категорії "Мистецтво жити"
