Щоб достукатися до глядачів, поет сам став героєм власних віршів
«Всі сокровенні розмови відбуваються на кухні», - із таких слів розпочався поетичний вечір у Villa Крокодила, який відразу ж занурив глядачів у атмосферу театралізованої буденності. Постановка, у якій поети не закулісні голоси, а головні герої - це «новий погляд на доволі старі речі». Цією фразою Наталія Кузьменко не тільки окреслила форму вечора, але й проанонсувала зміст творів.
Поет Роман Могилат та прозаїк Наталя Кузьменко – давні друзі та співкамерники у поетичній неволі, коли не писати просто не можеш. Їх творчість перетинається у площині відвертості, де немає значення проза чи вірші, головне – які емоції викликають слова.
Наталя Кузьменко перетворила глядачів на героїв своїх творів.
Сюжет вечора – калейдоскоп доль, вдало розфарбованих творчим пензлем Романа та Наталі, де і вони самі себе відтворили у кухонній реальності. Дві окремі сюжетні лінії перепліталися непростими дружніми стосунками та роздумами над можливістю гармонійного співіснування високого мистецтва і побутового реалізму. Наталя виразила себе через історії простих жінок, експертів із серіальної романтики, що не знають іншого щастя як тільки самообман. Роман – сумний блазень-філософ, що вдало грається із трагічним і комічним та шукає істину, копирсаючись у власній підсвідомості.
Старе краще, ніж нове - головний меседж вистави
Змагання між старими друзями – «у кого краще» – приводить їх до відчуття тотальної безвиході. Міряння сердечними досягненнями, що у кінці виявились бутафорськими, зовсім не робить людей задоволеними. Дружба завжди змушує стирати із вуст ілюзію щастя.
Крізь кухонні образи просочується тема відчуження мистецтва від «тіла» простої людини. Гіперболізоване демонстративно зневажливе ставлення до поезії тітки-кухарки та базарної «торгашки» – не що інше, як показ відриву багатьох письменників від реальності. Томик із «сєрєбряними стіхами» - під стіл, щоб не гойдався. Саме так чинять прості люди. За версією Кузьменко.
Що даєш, те і отримуєш. Продаючи протухлі яйця, реалізатор отримала самотність і розбиті мрії
У Романа – все навпаки. Побутові реалії і приземленість у віршах викликають оскому від псевдонаближеності мистецтва до людей. А музичний супровід від молодих "BECOME A SOUND" Мирослава та Андрія тільки додавав драматизму.
- Це аморфний образ поета-алкоголіка, іконізований поп-культурою, - пояснив сам поет.
Його «не попсові тексти на попсові теми» злітають із вуст хворого психлікарні, хлопця у прозаїчній майці та П’єро.
Як відомо, у суперечці народжується істина. У випадку Романа і Наталі все просто – «краще старе, ніж нове».
"Чемодан. Вокзал. Сірі будні". Куди подінешся від себе?
Вся вистава велася однією «мовою» - суржиком української, білоруської та російської. Мовою для всіх. На цьому зроблений був найбільший акцент. Для чого?
- Аби бути ближче до глядача. Ми хотіли показати буденність: ситуації на кухні, типовість жінок, що погрузли у «побуті». І ми, митці, також близькі до цього, - говорить письменниця Наталя.
Жінка може бути різною. Кузьменко довела, буденність не з'їдає душу.
«Лучше мішок синиць, чим журавель у небі. Їх хоть пожарить можна», - перли із вуст кухарки. Побутова "філософія" перетворила жінку у доволі практичне джерело народної мудрості. А несправедливість долі була виправдана банальною лінню щось змінити. Над цим і переймаються Роман і Наталя. Їм це болить.
Власна тінь - завжди твоя протилежність. Але вона завжди із тобою.
Головну ж ідею вечора Роман окреслив просто:
- Ми намагаємося показати, ким людина є, і ким вона не стала.
Творчий дует переймався тим, як сприймуть їх нововведення у традиції полтавських літературних вечорів:
- Не хотілось мати просто творчий вечір зі звичайними читаннями. Тим паче, прози. Ми намагалися здивувати і музикою, і візуалізацією, і акторською грою.
Дарма переймався. Здається, мистецтво таки достукалось до людей – своєю самоіронією.
Божевілля не звільняє від відповідальності за своє життя.
