У рамках міні-туру Україною молода поетеса презентувала свою нову збірку аудіовіршів "Homo sapiens любят по Фрейду" у пивниці «Сто доріг». Ярослав Борута та Сергій Савченко – колеги по перу. Всі троє роззнайомилися на різних заходах та здружилися. Збірка "Homo sapiens любят по Фрейду"- перша серйозна робота поетеси, тому хлопці вирішили підтримати її на сцені своїх міст: Сергій Савченко організовував вечір у Харкові, Ярослав Борута – у Полтаві, від імені творчої організації «ЧГК».
Катерина йшла до збірки дуже довго. Були різні варіанти її компонування, але поетеса обрала твори останніх років, адже вони пов’язані однією темою:
- Останнім часом я помітила, що люди не надають належного значення слову «любов», зводять його тільки до стосунків між чоловіком та жінкою. Багато хто спекулює цим словом, кидаючи слова просто на вітер. Тому всі мої вірші про те, що любов – це набагато ширше, ніж інстинктивне тяжіння.
До збірки увійшло 12 віршів про любов. Серед них можна виділити твори як про кохання, так і про любов до друзів-хлопців, про почуття конфронтації зі світом та «недоречності». У її віршах літають журавлі, а уміння прощати не менш важливе за дихати.
Катя запевнила, що абсолютно всі її вірші – автобіографічні. Музику до них авторка підбирала із Інтернету. Але до наступних збірок планує написати авторські мелодії, адже має музичну освіту.
Всі троє митців абсолютно не схожі – і пишуть, і читають на різний манер, але їх пов’язує зовсім не форма – зміст:
- Ми абсолютно відверті – не боїмося сказати на публіку те, що нас насправді хвилює, - розказала Катя.
Сергій теж провів власну паралель:
- Нас об’єднує думка про те, що поезія має не тільки бути виключно про кохання, а й про щось інше. Висвітлювати тільки кохання – нечесно та несправедливо.
Катя та Сергій вже приїжджали до Полтави – на творчий вечір «Долой цензуру». Тоді вони читала вірші без музики. Тепер їх кожен вірш мав аудіосупровід - музика додала віршам драматичності, створила особливу атмосферу для сприйняття.
Також кожен поет робив цікаві вступи до віршів, аби глядачам було легше розуміти. Настрій панував у залі дещо мінорний – поезія усіх трьох авторів просякнута драматизмом та внутрішньою трагедією. Навіть у гумористичних віршах Ярослава відчувалася тонка філософія абсурдності людських вчинків.
Здавалося, вечір тримався на трьох стовпах: потужна емоційність Катерини, метафоричність та загадковість Сергія, філософія та іронія Ярослава. Всі разом вони вкрай відверті із публікою. У кожного із них своє маленька трагедія, захована глибо у римах, словах, звуках. Вони – це протиріччя та внутрішня духовна боротьба, нерозуміння банальності життя й небажання прожити його «ординарно», цінність «того самого» моменту та щирості емоцій.
Дзвінким голосом розбавила дійство Дар’я Завгородня. Вона виконала свої авторські пісні та кавери. Це дало можливість залу трохи відпочити від напору поетичних емоцій.
Після своїх виступів поети відповідали на питання залу. Завдяки цьому можна було дізнатися про них багато чого цікаво. Наприклад, Сергій Савченко вважає, що наступний Кобзарем може стати або Жадан, або Борута. Поет із собою залюбки візьме у космос друзів, адже «із жінкою добре, а з друзями – краще!».
Катерина зазначила, що вона не така тендітна, ніж здається. У цьому їй допомогло дзюдо. Дівчина не проповідує того, що пише у віршах – лише намагається достукатися до когось. Вона надто серйозно ставиться до слів, тому зайвий раз не розповідає про «місію» поета.
Коли Ярослав Борута присвячує комусь вірші, вони не завжди автобіографічні. У нього в мозку виникає «хімічна реакція і магія». Але, як і Катя, любов він сприймає так широко, що, за його словами, не завжди розуміє її значення. Мріє стати «хіпі без травки та любити усіх». Ще поет зізнався, що хотів би бути равликом, мати за плечима домівку та «виділяти» радість.